Читайте также:
|
Професія (лат. professio, від profiteor – оголошую своєю справою) – це вид трудової діяльності, що виникає в процесі суспільного поділу праці, і який потребує для її виконання певних здібностей, спеціальних теоретичних знань і практичних навичок. Професія визначається характером створюваного продукту, знарядь праці і специфічних умов виробництва (наприклад, менеджер, секретар, фрезерувальник, шліфувальник, слюсар, коваль, штампувальник, зварник).
Спеціальність (від лат. species – рід, вид) є підвидом професії, що визначається подальшим поділом праці в рамках однієї професії. Наприклад, за професією лікар, за спеціальністю – хірург (терапевт, ендокринолог тощо).
Кваліфікація фахівця визначається рівнем спеціальних знань, практичних навичок і характеризує ступінь складності виконуваного працівником конкретного виду роботи. До кваліфікованих кадрів належать працівники, які мають теоретичні знання і практичні навички, що вимагають відповідного навчання й атестації. Сучасні кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст (технікум, коледж), бакалавр, спеціаліст, магістр (університет, інститут, академія). Вищими кваліфікаційними рівнями є наукові ступені кандидата і доктора наук, які присуджуються після захисту дисертації.
Посада – службове становище, пов’язане з виконанням певних обов’язків у якій-небудь установі, на підприємстві; місце, посада. Наприклад, за фахом філолог, спеціальність – українська мова та література, науковий ступінь – кандидат філологічних наук, посада – викладач кафедри українознавства.
Звання – офіційно присвоєна назва, яка означає ступінь професійної службової, наукової кваліфікації в певній галузі. Є звання почесні, військові, академічні, спортивні, персональні, кваліфікаційно-професійні, лауреатів премій, конкурсів тощо. У вищій школі звання часто збігається з назвою посади: можна бути на посаді професора (доцента), але не мати наукового звання професора (доцента), яке присвоюється тільки після виконання відповідних кваліфікаційних вимог.
Працівники відділу кадрів, оформлюючи організаційно-розпорядчу документацію, зокрема структуру і штатну чисельність підприємства повинні керуватися Національним класифікатором України „Класифікатор професій” (ДК 003:2010: чинний від 01.11.2010) [ 9 ], який було ухвалено на зміну ДК 003:2005 у зв’язку з державною програмою переходу на міжнародну систему обліку і статистики. Державний класифікатор призначено для центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, Федерації роботодавців України, всіх суб’єктів господарювання під час оформлення трудових книжок працівників. У зв’язку з інтенсивним розвитком нових видів економічної діяльності та технологій професійні назви робіт, наведені в цьому класифікаторі, рекомендовано застосовувати також під час утворення нових назв професій та посад.
В офіційно-діловому мовленні серед іменників на означення статусу, посади, наукового ступеня, звання, перевага надається формам чоловічого роду незалежно від того, про кого йдеться − чоловіка чи жінку (навіть коли є відповідники жіночого роду в загальнонародній мові): тільки аудитор, брокер, бухгалтер, викладач, губернатор, дебітор, директор, дієтолог, доцент, експерт, інженер, касир, комендант, лаборант, маркетолог, менеджер, мер, технолог.
Не мають форм жіночого роду і більшість професій, наприклад, тільки водій, муляр, столяр, токар, перукар, склодув, стиліст, слюсар, будівельник, візажист, хоч це може бути і жінка, наприклад: Найкращим візажистом року було визнано Меланію Матвєєву. Статистика ДТП свідчить, що найбільш вихованими водіями є жінки.
Останнім часом у засобах масової інформації досить часто послуговуються формами на зразок завідувачка, філологиня, лікарка, дикторка, докторка, професорка, прем’єрка, депутатка, викладачка, касирка, лаборантка, − в усному мовленні, публіцистичному, художньому стилях такі форми допустимі, однак заборонені в науковому і діловому стилях. Не можна вживати також іменники з суф. - ша, -иха через їх розмовний характер (головиха, агрономша, дикторша).
З іменниками на позначення посад, професій, звань узгоджуються прикметники та дієслова, тобто останні також мають форму чоловічого роду незалежно від статі особи: головний лікар підписав, генеральний прокурор дозволив.
Але якщо вказується прізвище жінки, то тоді дієслово узгоджується з прізвищем, тобто набуває форми жіночого роду: провідний науковий співробітник Вишневська підписала, професор Дунаєвська зазначила.
Називання людей за видом діяльності у формі чоловічого роду є наслідком соціально-культурного розвитку суспільства − по суті до початку ХХ століття за жінками не визнавалося право на самореалізацію поза межами сім’ї, що позбавляло жінок сенсу здобувати освіту, професію. Якщо ж жінка мала можливість навчатися, то зазвичай вона опановувала літературу, мистецтво, відповідно зараз у жіночому роді в документах вживаються учениця, вихованка, студентка, аспірантка, друкарка, дипломантка, дисертантка, авторка, поетеса, піаністка, артистка. Коли жінка працевлаштовувалася, без спеціальної освіти вона зазвичай виконувала лише найменш кваліфіковану роботу, тому зараз і наявні в діловому мовленні форми жіночого роду сáме для низькокваліфікованих професій (прибиральниця, шліфувальниця, пакувальниця, доярка, санітарка). Деякі професії навіть не мають відповідників чоловічого роду, оскільки чоловіки таку роботу не виконували, наприклад: покоївка, нянька, праля, модистка, друкарка, економка, сестра-господиня, швачка, хоча однаковою мірою використовуються медична сестра і медичний брат.
Спорт як окремий вид професійної діяльності людини сформувався вже в ХХ столітті, тому тут використовуються форми чоловічого і жіночого роду (залежно від статі особи), наприклад: баскетболіст і баскетболістка, фігурист і фігуристка, футболіст і футболістка, волейболіст і волейболістка, хочатільки майстер спорту для обох статей.
Іноді простежується смислова різниця у значенні професій у чоловічому і жіночому родах, наприклад:
Стюард − буфетник, офіціант на пасажирському морському судні
Стюардеса − офіціантка на пасажирському літаку
Друкар − фахівець друкарської справи, поліграфічного виробництва
Друкарка − жінка, яка друкує текст на друкарській машинці
Швець − чоботар, майстер, який шиє і лагодить взуття
Швея − кравчиня, жінка, яка шиє одяг
Відповідно до державного класифікатора, загальноприйнятий іншомовний синонім професійної назви роботи може використовуватися як самостійна або альтернативна професійна назва роботи. Наприклад, менеджери (управителі) у сільському, мисливському, лісовому, рибному та водному господарствах; фахівець з методів розширення ринку збуту (маркетолог); фахівець з коштовного каміння (гемолог); аукціоніст (ліцитатор); начальник доку (докмейстер); повірений морський (супервайзер); секретар навчальної частини (диспетчер); чистильник приміщень (клінер).
При перекладі текстів з російської мови слід зважати на те, що назвам посад, наукових ступенів, звань, професій, вираженим в російській мові дієприкметниками, в українській мові відповідають іменники:
| рос. | укр. |
| заведующиц отделом, секцией командующий армией исполняющий обязанности управляющий нападающий команды служащий банка рабочий завода | завідувач відділу, секції командувач армії виконувач обов’язків управитель нападник команди службовець банку робітник заводу |
У формі дієприкметника в українській мові маємо назви вожатий, підлеглий, черговий, слідчий (прокуратури), ведучий (програми), але рос. ведущий специалист – провідний спеціаліст, ведущая шестерня – ведуча шестірня (у механіці).
Укладаючи тексти документів, варто врахувати і те, що українському діловому мовленню не властиві назви суб’єктів дії з суфіксом - щик, -чик:
| рос. | укр. |
| упаковщик нормировщик уборщик кладовщик учетчик поставщик хлораторщик ответчик укладчик облицовщик | пакувальник нормувальник прибиральник комірник обліковець постачальник хлораторник позивач укладальник лицювальник |
Для компактності розміщення інформації на папері назви посад, наукових ступенів, звань або професій у текстах документів можуть скорочуватися, але тільки при прізвищах, наприклад: акад. Борисовець П.М., інж. Колодич О.В., проф. Хорунжий Ю.І. Імена та по батькові в документах скорочуються тільки до ініціалів і тільки при прізвищах. При цьому слід, пам’ятати, що відповідно до технічних правил друкування текстів на комп’ютері між скороченою назвою посади чи професії і прізвищем, прізвищем та ініціалами проставляється не звичайний пробіл, а нерозривний (рос. жесткий) – Ctrl + Shift + пробіл. На моніторі комп’ютера, при активізації функції „Недруковані знаки”, на місці нерозривного пробілу має з’явитися кружечок у вигляді індексу: доц.ºВасильченко˚П.П. У звичайному вигляді (на папері) там немає ніяких позначок.
Назви посад, наукових ступенів, звань, є невід’ємним елементом реквізиту „Підпис”.
Для зручності елементи реквізиту найкраще вносити у приховану таблицю на три стовпчики. Для цього потрібно створити таблицю, унести в неї потрібну інформацію й активізувати опцію „Границы и заливка” → „Таблицы нет” або можна скористатися відповідною опцією на робочому рядку.
Назви посад, ступенів, звань розміщуються в лівому стовпчику і вирівнюються за лівим флангом при нульовому положенні табулятора. Центральний стовпчик залишається вільним для підпису посадових осіб, а в правому – ініціали і прізвище посадової особи (тільки в такому порядку!).
Якщо реквізит „Підпис” посадової особи складається, наприклад, з назви посади, наукового ступеня, звання, його (елемент реквізиту) потрібно розмістити на декількох рядках лівого стовпчика, розділивши на логічні частини клавішею Enter. У такому випадку ініціали та прізвище обов’язково розміщуються на рівні останнього рядка елемента (інформація в обох стовпчиках вирівнюється за лівим краєм при нульовому положенні табулятора; таблицю не приховано для наочності):
| Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри українознавства ДВНЗ „Український державний хіміко-технологічний університет” | Л.М. Шарафєєва |
Якщо документ підписуватимуть декілька посадових осіб, їх реквізити також розміщуються у прихованій таблиці на три стовпчики один під одним у послідовності відповідно до посади (від вищої до нижчої). Між реквізитами посадових осіб має бути відступ в один-два рядки (найкраще робити два рядки прихованої таблиці), наприклад (таблицю не приховано для наочності):
| Директор заводу „Арсенал” | Т.Д. Боровець | |
| Виконувач обов᾽язків головного бухгалтера | М.О. Чупина |
Якщо документ підписуватимуть рівні за посадою особи, наприклад, сторони в договорі або у грифах затвердження і погодження, їх підписи розміщуються на одному рівні. Для цього також використовується прихована таблиця на три стовпчики, де середній стовпчик можна дещо звузити залежно від розташування реквізитів у лівому та правому стовпчиках (таблицю не приховано для наочності):
| Директор Фірми „Сиріус” | Директор фірми „Меркурій” | |
| ________ А. М. Кавун | _________Л.О. Конвісаров |
Екземпляри документів, що залишаються у справі підприємства, у тому числі і додатки, повинні мати оригінальні підписи посадових осіб і візи погодження, за винятком копій вихідних листів, де замість підпису повинна бути позначка про засвідчення копій. Якщо посадова особа, підпис якої було передбачено на проекті документа, відсутня, то документ підписує особа, що виконує його обов’язки чи його заступник. При цьому фактична посада особи, що підписала документ, не вказується.
Вживання форм давального відмінка ( директору чи директорові)
При укладанні текстів документів слід зважати на те, що назви посад, наукових ступенів, звань, професій, які є іменниками чоловічого роду ІІ відміни, в давальному відмінку однини можуть мати закінчення -у, -ю і паралельні до них -ові, -еві, -єві.
Традиційно в назвах істот закінчення -ові, -еві -єві та -у, -ю вживаються однаковою мірою, а в назвах неістот переважають закінчення - у, -ю, наприклад: Роману − Романові, Віталію − Віталієві, Андрію – Андрієві, але тільки тексту, комп’ютеру, університету.
У діловому мовленні в назвах посад, наукових ступенів, звань, професій перевага надається закінченням -у, -ю: професору, лікарю, викладачу, товаришу, пану.
Щоб уникнути одноманітних форм, коли поряд пишуться два іменники чоловічого роду (наприклад, у „шапках” заяв, доповідних і пояснювальних записок, у розписках і дорученнях, службових листах), слід чергувати форми з різними закінченнями, вживаючи перше слово із закінченнями -ові, -еві, -єві. Зазвичай це буває тоді, коли посадовою особою є чоловік, прізвище якого відмінюється як іменник ІІ відміни (директорові фірми Ходилку Віталію).
Якщо ж прізвище посадової особи є іменником і відміни чи прикметником або зовсім невідмінюваним, то закінчення - ові, -еві, -єві не вживаються (президенту Гаркуші Василю, директору Доброгорському Івану, логісту Живаго Данилу). Не вживаються закінчення - ові, -еві, -єві і тоді, коли адресат є особою жіночої статі (продавцю Кульчевській Юлії, інженеру Хижняк Людмилі).
Іменники з суфіксами -ов, -ев, -єв, -еєв, -єєв, -ів, -їв, -ин, -ін, -їн та прізвища з такими суфіксами у давальному відмінку однини мають тільки закінчення -у(-ю), наприклад: користувачу Петрову Павлу, татарину Шарафєєву Харису.
У деяких випадках внаслідок омонімії форм родового і давального відмінків іменників чоловічого роду ІІ відміни може виникати змістова неоднозначність тексту документа. Так, словосполучення подяка працівнику є однозначним, оскільки в родовому відмінку іменник працівник має закінчення -а. Однак у словосполученні привітання заводу другий іменник може означати і адресата (кого вітають), і суб’єкта дії (хто вітає), оскільки форми родового і давального відмінка цього слова збігаються. У таких випадках вживання -ові, -еві -єві чи -у, -ю в назві об᾽єкта буде залежати від потрібного контексту.
Додатково див. український правопис [14, с.71]
Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 740 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Правопис слов’янських прізвищ українською мовою | | | Практичні завдання |