Волт Вітмен. "Пісня про себе". 10 клас. - Бібліотека - Методичні матеріали - Шахтарська МЦМК Світова література
Четвер, 24.04.2014, 16:44
СВІТОВА
ЛІТЕРАТУРА

Вхід | Реєстрація
ВАС ВІТАЄ КЕРІВНИК МЦМК ВЧИТЕЛІВ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ м.ШАХТАРСЬКА ПАНОВА ОЛЕНА ВІКТОРІВНА
Статистика

Методичні матеріали

Головна » Методичні матеріали » Бібліотека [ Додати матеріал ]

Волт Вітмен. "Пісня про себе". 10 клас.


Волт Вітмен
Пісня про себе(Уривки). З книги "Листя трави".


Перекладач: Л.Герасимчук
Джерело: З книги: Зарубіжна література: Посібник-хрестоматія. 10 клас - Донецьк: ТОВ ВКФ "БАО", 2003.

1.

Себе я прославляю, себе я оспівую,
I те, що приймаю я, приймете й ви,
Бо кожен атом, котрий належить мені,
так само належить вам.

Я тиняюся, шукаючи свою душу,
На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся
й розглядаю стебло травинки.

Мій язик, кожен атом моєї крові складається з
цього ґрунту, з цього повітря;
Народжений тут від батьків, зароджених тут
батьками, котрі так
само тут народилися,
Я, тридцятисемирічний,
без жодної хворості, розпочинаю
I сподіваюся не урватися аж до смерті.

Вірування та вчення, всіма облишені,
Ви відступили убік - але й ви добрі на місці
своєму, і вас не забуто, -
Я прихищаю всі - правильні й хибні,
я дозволяю стверджувати речі
щонайризикованіші:
Хай промовляє природа без перешкод
з первісною силою.

14.

Дикий гусак зграю свою веде крізь холодну ніч,
"Йо-хонк!" він кричить, і для мене внизу
це лунає наче запрошення,
Простакові це здатися може безглуздям,
та я вслухаюсь уважно,
Розумію, навіщо він кличе в зимове небо.

Прудконогий північний олень, кіт на порозі,
синиця, собака дикий у преріях,
Виводок поросят смикає свиню за соски -
і та рохкає,
Індичка своїх індичат крилами затуляє, -
I в них, і в собі я бачу той самий давній закон.

Варто мені торкнуться землі стопою, як
звідти зринають сотні прихильностей
I перед ними мізерніє все найкраще,
що можу сказати.

Я закоханий в тих, що ростуть просто неба,
В людей, що живуть серед стад, що скуштували
життя над берегом океану, чи в нетрях,
У стерничих і в будівничих суден,
у майстрів із сокирами й довбнями,
в кучерів, що правлять кіньми.
Я б із ними їв би та спав би тиждень
за тижнем.

Що ж є найузвичаєніше, найдешевше,
найближче і найприступніше? - я сам,
Я ризикую і витрачаюся,
щоб повернути сторицею,
Чепурюся, щоб сам себе подарувати
найпершому, хто схоче мене узяти,
I не прохаю, щоб небо спустилося примсі
моїй на догоду, -
Я щедро себе розкидаю для всіх і назавжди.

6.

Спитала дитина: "Що таке трава?" - і повні пригорщі мені простягла.
Що відповісти дитині? Не більше за неї я знаю, що таке трава,
Може, це вдачі моєї прапор, із зеленої - барви надії - тканини зітканий.
А може, це хустинка від Бога,
Запашна, умисно нам зронена у подарунок, на згадку,
Десь у куточку й вензель власника, - щоб помітили ми, звернули увагу, запитали - чия?

А може, трава - така ж дитина, зрощене зелене немовля.

А може, це ієрогліф такий самий,
Що означає: "Росту, де багато землі й де мало,
Між чорними та білими людьми;
Хай то буде канадець, вірджинець, конґресмен чи негр, -
всім даю я одне і однаково всіх приймаю".

А тепер вона ніби схожа на гарне, непідстрижене волосся могил.

Я буду ніжний з тобою, траво вруниста,
Може, ти ростеш із грудей юнаків,
Може, я полюбив би їх, якби знав раніше,
Може, ти проросла зі старих чи з немовляти, що недовго
було біля материнського лона,
Може, ти і є материнське лоно.

Надто темна трава ця, щоб рости з сивини старих матерів,
Вона темніша за безбарвні бороди стариків,
Затемна, щоб рости з блідо-рожевих піднебінь.

О, я чую нарешті мову стількох язичків,
I відчуваю, що недарма вони проросли з піднебінь.

Шкода, що не можу я тлумачити натяки на юнаків і юнок умерлих,
I натяки на дідусів і бабусь, і немовлят, що недовго були
біля материнського лона.

Що ж, по-вашому, сталося з юнаками й старими?
Що, по-вашому, сталося з жінками й дітьми?

Вони живі й десь їм незле ведеться,
Найменший пагінчик свідчить, що смерті нема насправді,
Бо, якщо вона й з'являлась, то вела за собою життя, - смерть не чигає
в кінці шляху, щоб життя зупинити,
Смерть-бо гине при появі життя.

Усе рине вперед і вшир, ніщо не щезає,
I смерть - це не те, що гадають, - це краще.

20.

Хто там іде? жадібний, простий, загадковий, оголений;
Як сила приходить до мене з м'яса, що я споживаю?
Що ж таке людина? хто такий я? хто такі ви?
Все, що я вважаю своїм, і ви своїм повинні вважати,
Інакше, слухаючи мене, ви змарнували час.
Я рюмси не розпускаю, як роблять інші,
Мовляв, місяці порожні, а земля - це баюри й твань.
Скиглення й рабську покірність дають разом з порошками
для інвалідів, конформізм - для родичів дальніх,
А я капелюх свій ношу - що надворі, що вдома.

Нащо мені молитись? Нащо вклонятись, вершити обряди?
Вивчивши всі прошарки, кожну дослідивши волосинку, з
лікарями порадившись і підбивши підсумок,
Я знаю: кращого м'яса немає, ніж на моїх кістках.
В усіх людях я бачу себе, не більше й ні на ячмінне зернятко менше,
I, добре чи зле мовлю про себе, - це стосується їх також.

Я знаю, що я налитий здоров'ям,
До мене постійно плинуть поєднані речі Всесвіту, -
Це послання до мене - я мушу їх прочитати.
Я знаю, що я безсмертний,
Я знаю, що орбіту мою не зміряє циркулем тесля,
Я знаю, що не вмру, як зникає вогненний зиґзаґ, який
діти малюють поночі у повітрі палаючим прутом.

Я знаю, що я величний,
Я клопоту не завдаю своїй душі, щоб вона виправдовувалась і тлумачила щось про себе.
Я бачу, що закони світу не просять пробачень
(Зрештою, я не гордовитіший, ніж рівень, за яким я будую свій дім).
Я такий, який є, - цього досить,
I нехай ніхто більше цього не знає, - я вдоволений,
I якщо знають усі, я вдоволений теж.

Є цілий світ, що знає це, світ найбільший для мене, - це я сам,
і якщо я одержу належне сьогодні, чи за десять тисяч, чи за десять мільйонів років,
Я однаково радо прийму це сьогодні й чекатиму однаково радо.
Міцно стоять мої ноги в пазах гранітних,
Я сміюся з того, що ви звете кінцем,
I я знаю амплітуду часу.

21.

Я - поет Тіла і я - поет Душі,
Зі мною всі насолоди раю та всі болі пекла зі мною,
Перше я прищеплюю і плекаю в собі, друге - на мову нову тлумачу.
Я поет жінки так само, як і чоловіка,
I кажу, що так само чудово жінкою бути, як і чоловіком,
I кажу, що нема більшої величі, ніж бути матір'ю людей.

Я пісню співаю розпросторення або гордості,
Доволі ухилянь і вимолювання,
Я покажу, що розмір - це тільки розвиток.

Ви залишили позаду інших? Ви - президент?
То пусте: вони не лише наздоженуть вас, а й підуть далі,
Я той, хто блукає, коли набирає сили лагідна ніч,
Я гукаю до землі й моря, напівзанурених в ніч.

Прилинь, гологруда ноче, прилинь, маґнетична, живлюща ноче!
Ноче південних вітрів, ноче кількох великих зірок!
Ноче дрімотна, шалена, оголена літняя ноче!
Усміхнися, млосна, із диханням свіжим, земле!
Земле дрімотних і вологих дерев!
Земле погаслого заходу, земле гір, на вершинах яких спочиває мла!
Земле склистих потоків місяця вповні, позначених злегка блакиттю!
Земле світла і тіні, що скалками грають на річці!
Земле перлистих хмар, що задля мене стали ясніші й чистіші!
Земле з вигинами стрімкими: земле, вся в яблуневому цвіті!
Усміхнись, бо йде твій коханець!
Щедротна, ти мені любов віддала - і тобі відповім я любов'ю!
О, невимовна, шалена любове!

Автор матеріалу:   Панова О.В.

Переглядів: 18515 | Завантажень: 0 | Коментарів: 1 | Рейтинг: 2.5/23


Всього коментарів: 1
0
1 Галина Глина   (07.08.2013 08:15)
Був такий поет американський Волт Вітмен,
Гарно римувати його мізки не могли вміти,
Він писав тупі псевдовірші, так званий верлібр,
Його писанина була мов зацвілий хліб.
Але він був американець, американська мрія,
То ж американській літературі потрібен був месія,
І вони з цього біловіршника зробили нового гуру,
За деякими даними він був педик, мав таку натуру.
Нав'язала Америка вчити цього дядька у школах,
Він типу новатор в поезії, писати як він тепер модно.
Навіть українська школота його зараз мавпує,
Таким от чином Америка молоддю і маніпулює.
Розпіарений білий вірш, а рима уже відстій,
Деградує поезія, від верлібрів смердить мов гній.
Деякі українці тупіють бо для них Вітмен кумир,
Серед поля квітучого віршів Америка утулила його вільновіршний сортир.

Ім`я *:
Email:
Код *:
Вхід
Пошук
І П П О
І І Т І З О
М О Н України
Журнал України
Чтиво