Відгук на сучасну дитячу прозу

Енциклопедія розуму та винахідливості дівчини

Книги пишуться на те, щоб прочитувати,

а читаються, щоб роздумувати.

І.Франко

Нещодавно я прочитала кумедну, але водночас дуже повчальну книгу сучасної української письменниці Тетяни Щербаченко „Пуп Землі, або Як Даринка світ рятувала”. Наша вчителька запропонувала прочитати декілька нових книжок, але я вибрала саме цю.

Чому? Дуже просто, придивіться до її назви! По-перше, мене захопило бажання дізнатись, що таке „пуп Землі”, і чому його треба було рятувати і від кого; по-друге, мою увагу привернула обкладинка цієї книги: намальована ніч, зірки, на паркані сидить дівчина і зачаровано вдивляється у зоряне небо, в якусь велику жовту з плямами кулю, яка ніби так близько до Даринки (я одразу здогадалась, що це головний персонаж цієї книги – Даринка, така кумедна на вигляд, але з таким розумним виразом обличчя). Поряд з дівчиною – кошеня, птахи, мабуть, дівчина дуже полюбляє тварин, природу і відкриває різні її таємниці. Я теж дуже люблю розгадувати різні природні явища, читати енциклопедії, щоб з’ясувати причини деяких природних загадок, але ніде я не зустрічала статті про „пуп Землі”. Я одразу зрозуміла, що це щось дуже важливе для нашої планети, як для людського організму важливим і недоторканним є пуп на нашому животі. По-третє, я згадала, що 2009 рік був роком космонавтики, роком вивчення нашого Всесвіту. Тому залюбки почала читати цю книгу. П’ятдесят сторінок з такими гарними, смішними малюнками я прочитала, на мій подив, дуже швидко, навіть трохи засумувала, що книга так швидко завершилась. Тетяна Щербаченко написала її простими і легкими словами і так цікаво, що, звичайно, я попрошу дістати ще книги цієї авторки або, можливо, інших сучасних українських авторів.

Про Тетяну Щербаченко я трохи дізналась з Інтернету, бо, якщо читаєш книгу, цікаво хоч трохи дізнатись про автора. Я дуже зраділа, що вона з Луганщини, а це недалеко від мого Донбасу. На жаль, для дітей вона створила поки тільки цю одну книгу, але відчула, що дитяча література – це її покликання. Вона працює над дитячим „етнографічним фентезі”, що буде краще, ніж про Гаррі Поттера.

Спробую поділитися своїми враженнями від прочитаної книги Тетяни Щербаченко „Пуп Землі, або Як Даринка світ рятувала”.

Цю книгу я назвала б енциклопедією розуму та винахідливості дівчини з таким цікавим жіночим характером: Даринка і мрійлива, і загадкова, і вірить у духів, і хитра, і по-дитячому вередлива, але водночас така обережна, спостережлива, винахідлива, по-дорослому розсудлива. „Вона з роду диваків, а диваки, як відомо, уміють і можуть усе!”

Авторка у книзі поставила багато проблем перед своєю героїнею, які так уміло вирішуються. Їх легко помітити, слідкуючи за змістом книги та за її розділами. Перша проблема – це рятування світу під час сонячного затемнення, яке так змінило на краще характер Даринки. Друга – це боротьба з вільним часом і з’ясування його парадоксів , яке стало таким корисним для матусі. Третя – це дослідження міською дівчинкою сільського життя. А четверта проблема, яку вирішує Даринка, – це поведінка дітей з незнайомцями. Про це йдеться у п’ятому розділі книги і, на мою думку, його треба внести у підручник з охорони здоров’я, бо є таким повчальним і водночас кумедним.

Спробую коротко викласти зміст. Цікаво, що саму Даринку мати називає „Пупом Землі”. Так, кожна дитина вважає себе „Пупом Землі”, а вірніше - найголовнішою у родині, а деякі дорослі задовольняють усі її примхи. На мою думку, таке виховання є неправильним.

На жаль, з наукової точки зору я не побачила розкриття поняття „Пупу Землі”, але зрозуміла, що це ядро нашої планети, яке відіграє дуже важливу роль у її структурі. У надрах Землі знаходяться всі необхідні для планети речовини, а саме, вода, яка є вирішальною у долі Землі, тому у нас така пишна рослинність

• вдало це показано у картині райського куточку, який наснився Даринці), повітря не сухе, а зволожене, і нам легко дихати. Вода є однією з речовин, що складає захисну оболонку Землі – атмосферу. Авторка надає можливість Даринці врятувати спраглу землю (і це все уві сні). Дівчинка за допомогою дитячої співанки викликає дощ, веселку. Уся природа радіє, „усе навколо святково засяяло”. Присутніми у цій великій справі були казкові персонажі Бурмосик та Веселик, а також сусід Антон, з яким Даринка товаришувала, бо він, хоч і дорослий, але такий дивак. Вона дізнається від нього багато цікавого. Наприклад, про сонячне затемнення, якого він чекав сім років, але, на жаль, Даринка дуже злякалась такого дива, міцно заплющила очі та й заснула. Антон був журналістом, тому цікавився різними новинами. Мати Даринки називає його „маніяком, бо він маніякально ставиться до своєї роботи” – це значить дуже любить свою роботу. Для себе я відзначила, що такими повинні бути всі, щоб стати справжніми фахівцями своєї справи. А завершується перший день Даринки дуже цікаво. Бабуся через сито показала онуці, як грає промінням захід сонця: „Сонце мерехтіло, мінилося, танцювало, переливалося різними барвами. Таке буває лише тоді, коли Земля радіє. І побачити це може тільки людина праведна, справедлива й добра ділами”. Даринка допомогла послати дощ на землю, тому побачила цю чудову картину. Від цієї події „вона неабияк подорослішала”: і ліжечко без нагадування застеляла, і посуд мила, і в хаті прибирала, що для кожного з нас є дуже повчальним, бо не всім подобається виконувати таку роботу, а книга Тетяни Щербаченко показує, що це шлях до дорослості, а нам, дітям, так хочеться швидше стати дорослими.

На другий раз Даринка вирішила дослідити проблему вільного часу і з’ясувати його парадокси. Прокинувшись, дівчинка попереводила стрілки всіх годинників на цілу годину вперед і зайнялась своїми звичайними справами, а потім „вирішила визначитись зі своїм майбутнім”. Ці її дії якраз і підтверджують, що Даринка подорослішала. Письменниця знайомить нас, маленьких читачів, з чудовим психологічним тестом: на аркуші паперу, поділеному навпіл, записувати „плюси” та „мінуси”, тобто позитивне й негативне якихось дій. Даринка так хотіла визначитись з майбутньою професією. На мій погляд, такий аналіз можна проводити до багатьох ситуацій: як провів день, канікули, про якісь подорожі тощо. Даринка перебрала багато професій, цікаво, що деяким вона придумала цікаві назви: „дресирувальниця” , „космонавтиха”, але зупинилась на винахідниці, бо їй треба для подальшого життя винайти дуже необхідні речі: прилад для миттєвого переміщення в просторі, пігулку від усіх хвороб (вона як любляча онучка хвилюється за бабусю й дідуся) та інші корисні речі. День проминув швидко, Даринка забула про стрілки годинників, але це стало корисним, бо в той день треба було переходити на літній час, а матуся про це забула. Дівчинка зрозуміла, що час залежить навіть від пори року.

Найбільше мені сподобались розділи про дослідження сільського життя, яке проводила Даринка, перебуваючи під час літніх канікул у бабусі і дідуся. Дідусь на її день народження подарував курку, яка співала „Ку-ку-ка...кх-кх” разом з півнем, бо її висиджував тато-півень, а маму-квочку викрала лиска, але це у неї скоро минулося, бо вона сама стала мамою. З книги я дізналась, що „такий спів курки у народі віщує неприємності, халепи, прикрощі, рахуби й капості”. Того літа з Даринкою сталася ще одна кумедна історія, яка мені запам’яталася. Щоб „стати трохи ближчою до народу”, дівчина вирішила зайнятись вихованням маленького поросяти (до речі, й ім’я підібрала йому дуже розумно - Женя, бо чітко не знала, хто воно - дівчинка чи хлопчик). Даринка його викупала, натягнула дідусеву краватку і вивела на прогулянку, але свиня, як кажуть у народі, завжди болото знайде, тому у першій же калюжі поросятко забруднилося. Наївна Даринка просила його вийти, пропонуючи йому цукерки, але дарма. На цю мить почулося гучне гудіння машин весільного кортежу, яке дуже налякало поросятка, і воно стрибнуло на руки до тітки Віри, яка стояла біля дядька Віті, що тримав коровай молодим. Наречена навіть подумала, що це свекруха вже їй свиню підсунула, але бабуся Даринки все владнала, сказавши, що це їхній подарунок молодим.

Як я вже зазначала, дуже повчальним і корисним кожному з нас стане останній розділ книги, в якому послідовно описується, як треба себе поводити з незнайомцями, особливо під час поїздок або просто, коли прийшов підозрілий додому. Ці уроки письменниця ненав’язливо доносить нам через слова-застереження матері Даринки та через її кмітливі вчинки у таких ситуаціях. Хоч як дівчина була налякана чорним виглядом підозрілого чоловіка, але не розгубилася ні в поїзді, ні вдома. Мені найбільше сподобалось, як Даринка на підозрілого, якому вона відкрила двері, висипала борошно. Це треба запам’ятати!

Завершились літні канікули героїні чудової книги Тетяни Щербаченко, завершились і її такі повчальні та кумедні вчинки.

На мою думку, Даринка стала такою серйозною та розсудливою дівчинкою тому, що дорослі своїм прикладом постійно їй це показують. У неї чудова бабуся, розумна матуся, дідусь-дослідник. Вони ненав’язливо навчають дівчинку, як себе поводити в різних ситуаціях, і, головне, ніколи не наказують. Достатньо похмурого погляду, щоб Даринка зрозуміла свою провину. У таких мудрих дорослих росте така розумна дівчинка. Письменниця надає уроки життя не тільки дітям, але й дорослим. Мені здається, що сама Тетяна Щербаченко закохана у свою героїню, бо дозволяє їй робити багато вередливих речей і водночас допомагає їй „вийти сухою” з усіх ситуацій, та ще й у багатьох випадках негативні вчинки Даринки несуть багато позитиву й стають корисними.

Зі сторінок цієї книги я взяла для себе ще багато цінного. Мовлення книги насичене багатьма фразеологічними зворотами, зміст яких письменниця пояснює життєвими ситуаціями. Наприклад, я для себе зрозуміла, що означають такі фразеологізми: „як Пилип із конопель” – несподівано, „утерти носа” – доказати свою правоту, „жага перемоги” , „не гаяти часу” – швидко робити якусь справу, „бути ближчою до народу” - призвичаїтись до побуту селян, „шах і мат” - перемогти, „свиню підсунути” – зробити щось неприємне, „ні в сих ні в тих” – почувати себе невпевнено, „взяти реванш” – отримати перемогу після поразки.

Також я дізналася, що в далекій Канаді живе багато українців, які створили українську діаспору, і одне з тих міст має назву Оттава, а словом „отава” називають молоду траву, яка виросла на вже раз скошеному лузі. Даринка цього не знала, але наполегливо перелистала велетенську енциклопедію і знайшла там такі відомості. Дуже повчально, бо ми часто забуваємо, що книги містять скарби знань і можуть надати відповідь на будь-яке запитання.

Новиною для мене стало також те, що у Франції, у передмісті Парижа є аеропорт Орлі, названий на честь нашого українського гетьмана козаків Пилипа Орлика. До речі, письменниця нам, читачам, нагадує про те, що Пилип Орлик був автором першої в Європі Конституції, а його син був маршалом Франції. Ось такі трапляються у житті ситуації. Пишаюсь, що українців шанує весь світ!

З книги я для себе отримала багато порад, щоб стати гарною людиною:

1) „недобре сміятися з чужого лиха”;

2) „дитина повинна бути доброю, чуйною істотою”;

3) побачити, як Земля радіє, може тільки „людина праведна, справедлива й добра ділами”;

4) „за слухняність слід нагороджувати, а за непослух – карати”.

Також я на все життя запам’ятаю слова бабусі Даринки, які теж буду промовляти перед сном: „Янголе мій, охоронцю мій! Збережи мою душу, зміцни моє серце на всяк день, на всяк час, на всяку хвилину...”

Ось так з гумором, дещо з казковістю, але по-дорослому Даринка подарувала мені багато цікавого і корисного, багато чому навчила. Я хотіла б бути такою розсудливою, винахідливою, доброю дівчиною. Думаю з таких дітей виростуть чудові дорослі, які будуть мати люблячу професію і зможуть розсудливо виховувати своїх дітей.

Дякую Тетяні Щербаченко за ці цікаві та повчальні історії з життя малої дівчинки. Неодмінно прочитаю її енциклопедію для дівчаток „Панночка” і буду чекати на нові книги. Рекомендую прочитати ці захоплюючі сторінки.

                                                                                                                                                     Дреєва Ірина, 6 клас