Відгук на сучасну дитячу прозу з серії „Життя видатних дітей”

Жага до мандр та пригод

Книги – кораблі думки, які мандрують по хвилях часу

і бережно несуть свій дорогоцінний вантаж від

покоління до покоління.

Ф.Бекон

Чи любите ви мандрувати? Чи не снилися вам різні чудернацькі пригоди, які можуть з вами статися десь у різних куточках нашої Землі? Звісно, кожен з дітей і з дорослих ніколи не відмовиться від поїздки у різні цікаві місця. Наприклад, мене цікавить усе: і природа, і життя людей, і пам’ятки культури, і звичаї. Я побував поки що тільки в деяких місцях нашої України, але вже помітив, наскільки по-різному складається життя українців на сході та заході, на півдні та півночі. І це в одній країні, а як цікаво досліджувати інші далекі краї! Сьогодні телебачення та Інтернет можуть трохи задовольнити наші бажання побачити весь світ, хоча, звичайно, бачити все на власні очі набагато краще, але колись давно такого не було. І такі мрійливі хлопчаки, як я, будь-якими засобами намагалися вибратись у мандри наперекір рідним.

Моє бажання спостерігати світ ще задовольняють книжки. Я дуже люблю читати. Найбільше мені подобаються твори про пригоди, мандри, про морські подорожі, піратів. Я з захопленням прочитав нещодавно роман Роберта Луїза Стівенсона „Острів скарбів”, який подарував мені татко. А вчителька рідної мови запропонувала прочитати деякі книги українських сучасних письменників. На жаль, їх прізвища мені були невідомі, але одразу до очей припала книга про дитинство відомих людей, серед яких було прізвище автора роману, який мене так полонив своїм змістом. Не вагаючись, я вибрав книгу Андрія Кокотюхи „Про Луї Буссенара, Томаса Майна Ріда, Миколу Миклухо-Маклая, Рафаеля Сабатіні, Роберта Луїса Стівенсона”. В анотації до цієї книги сказано: „Ця книга для непосидючих мандрівників та першовідкривачів”. „Це те, що мені треба,” – подумав я і пірнув у вирій цієї дивовижної книги. Спочатку мені здалося, що 85 сторінок я буду читати довго, але не помітив, як перегорнув останню сторінку, і пожалкував, що на цьому історії завершились.

Звичайно, прочитавши книгу, першим моїм бажанням було дізнатись дещо про автора. На допомогу прийшов Інтернет. Я дізнався, що Андрій Анатолійович Кокотюха за свої 39 років опанував багатьма професіями, але найкраще у нього виходить написання художніх творів, які розпочав писати з семи років, і першими були казки. Деякі його романи вже екранізовані: „Тупик”, „Кримінальні історії”, „Легенда про Безголового”, а це, на мій погляд, найвища оцінка, як і ті нагороди, дипломи, які він має. До цих оцінок можна приєднати і мій відгук, бо прочитане справило на мене найкраще враження.

Недарма кажуть, що у кожного в житті повинна статись якась пригода, яка допоможе вибрати правильний для подальшого життя шлях. Звичайно, мандрувати цікаво, але й небезпечно, тому найчастіше у мандри відправляються дуже хоробрі, сміливі, відчайдушні люди, яким не страшні морські бурі, пірати та ще мільйони небезпек, на які можна натрапити. Ось такими були всесвітньо відомі особистості: Луї Буссенар і Томас Майн Рід – автори пригодницьких романів, Микола Миклухо-Маклай – український вчений-дослідник, Рафаель Сабатіні – майстер історичної прози, який ще й працював на британську розвідку, Роберт Луїс Стівенсон – письменник та мандрівник.

Книга складається з п’яти оповідань про події, які сталися в житті перелічених видатних осіб. Андрій Кокотюха не ставить собі за мету розповісти якомога більше історій з дитячих років своїх героїв, він переважно детально зупиняється на одному випадку, який, на думку автора, найбільш істотно вплинув на вибір їх життєвого покликання.

Так, письменник в оповіданні „Ніхто не любить людожера” детально описує зустріч малого Луї Буссенара з псевдомисливцем, яка відбулася у цирку. У дитинстві Луї мріяв про справжню мисливську рушницю, яка стріляє спеціальними кульками з каучуку. І ось він був так близько до своєї мети – йому на день народження подарували гроші, яких би вистачило на придбання своєї мрії... Але товариш умовив придбати квитки до цирку. Ні, він не пожалкував про це! Циркове дійство так сподобалось і приголомшило хлопця, що він вирішив потрапити за куліси. Там маленький Луї побачив „відомого мисливця” Жака Дюваля, який на арені проявляв чимало хоробрості й відваги, визволяючи прекрасну полонянку від лап людожера. Між ними зав’язалась жвава розмова, сміливець заволодів увагою хлопчика своїми цікавими історіями, від яких захоплювало дух. Маленький Буссенар майже готовий був обожнювати Жака Дюваля, але з’явилась „прекрасна полонянка” і вмить розвіяла всі міфи актора. Та й людожер виявився простим чорношкірим африканцем. Повертаючись додому, хлопчик думав: „Йому сьогодні брехали весь день, але чомусь він не ображається, бо як цікаво було все це слухати і на все це дивитися!” І він для себе вирішив, що „заради цієї цікавості можна багато чого пробачити”. Сьогодні ми насолоджуємося вигаданими історіями Луї Буссенара та з зацікавленістю пірнаємо у світ дивовижних ситуацій, які трапляються з його героями. Таким захоплюючим є його роман „Викрадачі діамантів”.

Захопила мене розповідь про юного Майна Ріда в оповіданні „Нащадок вікінгів”. Виявляється, що народи майже кожної країни у свій час боролися за незалежність своєї Батьківщини. Так було і в Ірландії. Розмова Майна Ріда з ірландським заколотником повстань Морісом Джеральдом перевернула життя хлопця. Не присвятив він його церкві, як прагнули батьки, а накупив світських книжок за гроші Джеральда, які ще більше розвили в нього сміливість і непосидючість, прагнення до мандрів у чужі землі, а саме, у далеку Америку. Цей „бунтарський дух” віє і зі сторінок його чудових романів, особливо мені подобається „Ореола, вождь семінолів”.

Нікого не залишить байдужим розповідь про дитинство нашого українського вченого, який вивчав життя диких племен островів Нової Ґвінеї і виклав свої спостереження у наукових працях. Не кожного блідого називають „каарам тамо” – тобто „людиною з місяця”. Але виявляється заслужити довіру так просто – прийти з миром, а не зі зброєю. Двадцятирічним мандрам Миколи Миклухо-Маклая можна тільки по-доброму позаздрити, бо він стільки побачив! Ніхто б не подумав, що з такого слабкого здоров’ям, з сильними дефектами в мовленні хлопчика, який бідолашний і друзів не мав, крім книжок та свого щоденника, якому довіряв свої думки, виросте славний нащадок запорозьких козаків Степана і Охріма Макухи. На мою думку, кожне прізвище несе в собі таїну, як чудово було б знати своїх пращурів, походження свого прізвища. Микола щасливий тим, що його мати знала про предків і вчасно повідомила синові про них. Де й ділися ті хлопці, які глузували з його прізвища, вигнали тих учителів, які тільки знущалися. Почалося нове життя, бо вселилась віра в силу духу, який тече в крові по жилах від героїчних пращурів. Головне, що я для себе запам’ятаю на все життя, - повірити в себе!

З оповідання „Бідолашний, бідолашний хлопчик...” про юного Рафаеля Сабатіні я виніс для себе дуже вагому річ – ніколи не поступатись своїм принципам, уміти переконувати у своїй правоті, розвивати ті вміння й таланти, якими володієш, тобто мати мету в житті і сміливо все робити заради її здійснення. На мою думку, автор книги надає нам урок життєвої мудрості, хоча й через вчинки малої дитини. Кожна людина є особистістю, і дорослим треба про це не забувати і прислуховуватись до бажань дитини. Я не згоден з тим, що Андрій Кокотюха називає Рафаеля Сабатіні бідолашним хлопчиком, бо це сміливий, впевнений у собі юнак. Таким хоче себе відчувати кожен, але не кожен вміє доказати свою правоту. Таким був майбутній майстер історичної прози, який міг читати в оригіналі на п’яти іноземних мовах і написав мою улюблену книгу „Одіссея капітана Блада”

І нарешті, оповідання „Перша битва” про історію з дитинства мого улюбленого письменника Роберта Льюїса Стівенсона. Я так радів, коли прочитав, що у першому бою з трьома однолітками Роберт переміг. На той час він був тяжко хворим, але виграв, бо знав, що він нащадок клану Белфурів і клану Мак-Ґреґорів, які у свою чергу були нащадками славного Роб Роя. І знову дух предків допоміг зібрати усі сили для перемоги. Стівенсон мріяв про морські подорожі, але відчував, що хвороба не дозволить мандрувати по морю. Так, не судилося йому відчути на собі пекучі морські вітри, бризки від хвиль, але зумів свою уяву передати на папері. І надихнув його на це один моряк, якого він зустрів в той же день після бійки у трактирі. Дивовижна розповідь чоловіка про пригоди, які випали на його долю, про безкрає море, про безлюдний острів, на якому він опинився, про чудове спасіння, про піратів вразила юного Роберта. Старий морський вовк висловив сподівання, якщо хлопець може так слухати, то колись він зможе написати книгу про його пригоди. Так ось звідки ті дивовижні історії, які я пізнав з його роману „Острів скарбів”. Я радий, що вони правдиві, а не вигадані.

Ось і остання історія! Завдяки книзі Андрія Кокотюхи я теж трохи помандрував. З Луї Анрі Буссенаром відвідав Францію, з нащадком вікінгів Томасом Майном Рідом – Ірландію, з Рафаелем Сабатіні – Англію, з Робертом Луїсом Стівенсоном –Шотландію, з Миколою Миклухо-Маклаєм – рідну Україну. Читаючи історії, я відмічав ці країни на глобусі і побачив, що де б ти не жив, головне – вірити в себе і зробити у своєму житті щось корисне не тільки для себе, але і для країни, бо ці люди прославляють не тільки своє ім’я, але і Батьківщину.

Ця книга мене переконала в думці, що дитинство завжди сповнене пригод і несподіванок. І у кожного хлопчика або дівчинки рано чи пізно, але неодмінно трапиться така пригода, яка позначиться на їх подальшому житті.

Не завжди ці події добрі, але якщо виникають труднощі, не треба здаватися. Хай нам будуть за приклад розповіді про дитинство Миклухо-Маклая і Роберта Луїса Стівенсона, на долю яких випали нелегкі випробування. Можливо, без цього вони б не зуміли досягти таких висот.

На прикладі дитинства таких яскравих особистостей як Луї Буссенар, Томас Майн Рід, Рафаель Сабатіні Андрій Кокотюха показав, що сила волі, віри та переконання, а також сила духу допомагає витримати випробування долі й прямувати до своєї мети. Шлях до мрії завжди не простий, але якщо мрія того варта – цей шлях неодмінно слід здолати. Завдяки своєму наполегливому характеру вони стали всесвітньо відомими письменниками.

Я дуже вдячний Андрію Анатолійовичу за те, що він мене познайомив з дитинством цих людей. Бажаю йому подальшого натхнення і чекатиму на нові книги.

Южанін Володимир, 7 клас