Панова Олена Вікторівна,

учитель української мови,

спеціаліст вищої категорії, учитель - методист

Тема: 6 клас. Літературно-музичний салон «Тарас Шевченко і Донеччина». Позакласний захід.

Мета: познайомити учнів з новими для них фактами із життя Т.Г.Шевченка, з творами поетів рідного краю, присвяченими великому поетові; формувати уміння і навички дослідно-пошукової роботи, розвивати

навички виразного читання, пам’ять, мовлення, збагачувати словниковий запас; виховувати любов і повагу до історії рідного краю, її славних дочок і синів.

Тип уроку: літературно-музична композиція.

Методи і прийоми: бесіда, розповідь, виразне читання напам’ять, самостійна дослідно-пошукова робота, фронтальне опитування

Обладнання: портрети Т.Г.Шевченка, поетів Донеччини,  виставка книжок поетів рідного краю, плакати з висловленнями про поета, «Кобзар» Т.Шевченка, комп’ютерна презентація.

Епіграф: Твої думи, твої квіти

Зійшли, відродились.

Твоїм духом нескореним

В борні ми зміцнились.

Володимир Пилипчук

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

Учитель: Добрий день!

Запрошуємо до нашого літературно - музичного салону «Тарас Шевченко і Донеччина», присвяченого вшануванню пам’яті великого поета на Донбасі.

То була дивовижна зоря:

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря… (С.Сверстюк)

Сьогодні учні будуть презентувати вірші поетів рідного краю, які вони знайшли в різних джерелах та власні поезії, присвячені Кобзареві.

Дуже хочеться, щоб вірші, які прозвучать зігріли наші душі, окрилили наші серця.

• 1. Поетові. Володимир Сосюра

Кріпацький син, ти все віддав народу,

О скільки мук за нього виніс ти!

Але не впав і в лютий час негоди

Ти твердо йшов до дальної мети.

Огнем твій спів у кожне серце лине

І розцвітав веселкою кругом.

Ти так любив замучену Вкраїну,

Що в дні твої стогнала під ярмом.

Ти ждав її, сподіваної волі,

А тьми кругом густішали вали,

Твої брати, голодні, босі й голі,

Свій крик і гнів в пісні твої влили.

Учень 2. Ти вмер, співець, але пісні не вмерли, -

Вони прийшли до жданої мети.

Змели панів огнем гарматні жерла,

Усіх, кого так ненавидів ти.

Шумлять сади сподіваної волі,

О як розцвів могутній рідний край!

Співаєм ми пісні твої на полі,

Збираючи щасливий урожай.

Співаєм їх ми у цехах високих,

На літаках у світлій вишині.

Ти будеш жить незлічені довгі роки

В непереможній рідній стороні.

Промчать віки, і вежі яснокрилі

Нові міста знесуть у синь висот,

Та на твою заквітчану могилу

• буде йти, як і тепер народ.

ІІІ. Основна частина

Учитель: 150 років назад зупинилось серце Т.Г.Шевченка. На жаль, майже все своє життя Тарас жив далеко від України, де й помер. Це сталося 10 березня 1861 року у Санкт- Петербурзі.

Цікавим є факт, що наш земляк Феоктист Авраамович Хартахай, грек із села Чердаклі (нині село Кременівка Володарського району Донецької області), добре знав поета. 12 березня 1861 року разом з іншими студентами на своїх плечах ніс труну з тілом Шевченка від Академії мистецтв до Смоленського кладовища в Санкт – Петербурзі. Виступав з прощальною промовою на Смоленському цвинтарі. Його промова була опублікована в журналі «Основа». З пекучим болем у своєму прощальному слові він сказав: «Україно! Україно! Де твій син вірний? Мова українська! Де твій батько, що тебе шанував, що через його і тебе більше поважати стали? Спи ж, тату, поки правда з кривдою силу міряти будуть, поки правда є на світі!» Хартахай дуже цікавився поетичною і живописною спадщиною Шевченка. Він був поборником національних шкіл, вказуючи, що в кожному національному явищі треба підтримувати лише те, що йде на користь іншим народам: «Коли ми звикнемо поважати людську гідність і в євреї, і в татарині, і в кому б не було, тільки тоді досягнемо зближення і взаємних стосунків.»

У Петербурзі є пам’ятний знак на місці першого поховання Шевченка.

Учитель: Учениця нашого класу присвячує вірш Кобзареві.

Учень 3: На смерть Т.Г.Шевченка

В неволі скатований люто,

Ти смерть за свободу прийняв.

Б’ючись за право народне,

Ти голову чесно поклав.

Боровся ти вперто й хоробро,

З тобою у лавах всі йшли.

Героєм брати твої вірні

На цвинтар тебе віднесли.

Та знаємо всі ми, напевно,

Тебе пам’ятатиме світ.

І ворогам нашим суворо

Лунатиме твій „Заповіт ”.

Звучить пісня «Заповіт» на сл. Т.Г.Шевченка.

Учитель: За словами «Заповіту» Тарас Шевченко бажав бути похованим на Україні, щоб не тільки душа, але й тіло було нерозривно пов'язано з улюбленою країною. «Як помру, то поховайте Мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реві ревучий...» Його друзі знайшли таке місце - Чернеча гора в Каневі. Це живописне місце розташоване за 150 км на південь від Києва, вниз по Дніпру. Прослідкуємо цим шляхом.

Учень 4: 8 травня 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею потрапила до Москви. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва. Ланцюговим мостом, випрягши коней з воза, його провезли студенти Університету Святого Володимира і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Т. Шевченка в Києві. Та Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв про: «тихе пристанище і спокій коло Канева».

20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка потрапив до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 22 травня 1861 року було відслужено в церкві панихиду, і прах віднесли на Чернечу гору.«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому»— згадував Григорій Честахівський – художник та друг Т. Шевченка. Туди ж перенесли дерев'яний хрест, який був встановлений на могилі.

Учень 5. Наш земляк В.М.Сосюра присвятив Т.Г.Шевченку вірш «На могилі Шевченка»:

Над широким Дніпром у промінні блакить

Є висока і тиха могила.

В тій могилі співець незабутній лежить,

Що народу віддав свої сили,

Що народу віддав своє серце й пісні,

Свої мрії про зорі досвітні…

А навколо лани вдалині, вдалині

Розлетілись, як птиці блакитні…

На могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів садів України

Кароокі дівчата, стрункі юнаки –

І всміхаються гори й долини…

Учень 6: І щасливий Дніпро зустрічає дідів

І жінок – Батьківщини окрасу,

І гримить «Заповіта» безсмертного спів

На високій могилі Тараса.

Спи спокійно, поет! Україна твоя

Вже розправила крила орлині,

Так як мріяв колись ти в жагучих піснях

На засланні в тяжкій самотинні…

Спи спокійно, поет! Ми нащадки твої,

Пронесем крізь віки твоє ім’я,

Крізь колючі вітри, крізь жорстокі бої,

Батьківщини сини незборимі.

Учитель: 8 травня 1991 року було розпочато похід-реквієм за тим маршрутом, за яким 139 років тому везли труну з тілом великого українського поета. Сьогодні це Державний національний заповідник на Тарасовій горі (з 1925 р.), у 1934 році створено там літературно-меморіальний музей, цю «Тарасову світлицю – перший народний музей Т.Шевченка» у 2010 році реконструювали.

Незабутня могила генія міцно і чарівно з’єднала нас любов’ю.

Учитель-словесник Решетова Світлана Андріївна з міста Артемівська написала вірш, присвячений цій події, цьому походові.

Учень 7: Ви пробачте мені, мій великий високий Тарасе.

Ну, який в порівнянні із Вашим Дніпром мій Дінець?

Та, минаючи рівну нову асфальтовану трасу.

Я в Кирилівку Вашу стежками іду навпростець…

І нехай вслід мені збайдужіло махне хтось рукою,

І дивацтвом назве, посміхнувшись, мандрівку мою

Мимо трас і шляхів, через поле іду мимо колій

По нестертих слідах. Наче в долі стою на краю.

Ще казали діди: до Шевченка іти треба пішки.

Він у щасті і вгорі відбиток на душу кладе.

Я в дорозі стомлюсь, та не сяду спочити ні трішки,

Бо Кобзар в моїм серці, як дзвін бунтівничий, гуде.

Учитель: Похід-реквієм «Останнім шляхом Кобзаря» засвідчив невмирущість високої шани і любові вільної і незалежної України до свого великого сина. Учитель української мови і літератури з Маріуполя Тетяна Іванівна Сугалова присвятила Кобзареві вірш «Пам'ять Тараса» (звучить тиха музика):

Учень 8 : Помолюся за Вас,

Помолюся останній дорозі.

Хай не гасне світильник

В моїй посвітлілій душі!

Проводжати вас вийду:

Запечуть в мені праведні сльози

Засумую тополею

Після травневих дощів.

Помолюся. Вже сонце

Ген за обрієм спати лягає.

Хай спочине й поет,

Його зболена сива душа.

На молитву мою

Соловейко озветься у гаї,

У вечірній зорі

Заірже босоноге лоша.

Учитель: Сьогодні вже створено пам’ятний літопис «Останнім шляхом Кобзаря». Кошти на його створення переводили і з Донбасу: донецький металургійний завод, міськвиконком Дружківки Донецької області і деякі окремі громадяни з різних міст Донбасу.

Народний депутат Володимир Следнєв, що брав активну участь у створенні цього літопису сказав: «Дух Шевченка витав над донецьким степом, мабуть, з першої години многотрудного становлення нашого краю. І любові, яка горіла в серці Тараса, вистачить на багато поколінь донеччан. Серед спів будівників літопису бачу не лише колектив металургійного заводу, бачу трудовий Донбас. Щедрий відгук донеччан – це віра в людину, добро, істину.»

Звучить пісня «Шлях до Тараса» - слова Ю. Рибчинського, музика Т.Петриненка, присвячена пам’яті Т.Шевченка.

Учитель: Україна свято шанує пам'ять геніального українського поета. Вшанування пам’яті великого Кобзаря на Донеччині бере початок ще в 1911 році, коли Бахмутська міська дума (тепер місто Артемівськ Донецької області) виділила і передала Шевченківському комітету на відзначення 50-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка кошти для будівництва пам’ятника у місті Києві. Це є перша згадка про вшанування пам’яті Т.Г.Шевченка у нас, на Донеччині.

Проблему «Шевченко і Донеччина» досліджував краєзнавець – історик з нашого Донбасу: Анатолій Васильович Шевченко. Він опублікував вже книгу «Шевченко і Донеччина» у 1994 році, яка є в бібліотеці ім. Н.Крупської м. Донецька у відділі краєзнавства. Краєзнавець прийшов до цікавого висновку, що творчість великого Кобзаря особливо близька і дорога нам. Навіть своїм родовим корінням через близьких родичів Тарас Григорович виявився пов’язаним з Артемівськом, Горлівкою, Пантелеймонівкою, Маріуполем.

Учень 9. 5 вересня 1939 року на центральній магістралі Донецька – вулиці Артема – гостинно відкрив свої двері новий кінотеатр. Архітектор Л.А.Теплицький зробив проект цього приміщення. У фойє установлена скульптура Т.Г.Шевченка, виконана художником Івановим.

Відомий донбаський поет Павел Безпощадний про вшанування пам’яті Шевченка в Донбасі писав:

В семью трудовую Донбасса

Ты песней вошёл, как заря,

Здесь чтут и читают Тараса –

Народной души Кобзаря.

От Кадиевки до Краматорска –

В счастливом донецком краю,

В колхозе и в клубе шахтёрском

Бессмертные песни поют.

Твой голос века не затмили

И дум твоих гордый полёт

В стихах титанической силы

Великий Шевченко живёт.

Учень 10. Знаменною подією в культурному житті трудящих міста Донецька та всього Донбасу стало 8 вересня 1955 року. У цей день урочисто на бульварі Т.Шевченка поруч з державною науковою бібліотекою імені Крупської був відкритий пам’ятник Т.Шевченкові. Це було щось символічне. Адже в цей день виповнювалась дванадцята річниця визволення Донбасу від німецько-фашистських загарбників. Поет Віктор Вікторович Соколов з Світловодська присвятив цій події вірш «До пам’ятника Кобзареві»:

Він прийшов на Донбас,

Як до рідного дому.

І спинився Тарас

На бульварі новому,

Як навкруг без кінця

Рідні діти і внуки,

Простягли до співця

Роботящії руки.

Учитель: У нашому Шахтарську перший міський парк імені Т.Шевченка.

20 травня 1961 року засновано Національну премію України імені Т.Шевченка. Нею нагороджують видатних митців за високоідейні й високохудожні твори та роботи в галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва, кінематографії. З 2009 року встановлено її розмір 160 тисяч гривень.

Учень 11. В 1991 році посмертно премію імені Т.Г.Шевченка було присуджено Стусу Василю Семеновичу за збірку «Дорога болю». У цьому ж році високу нагороду одержав Іван Михайлович Дзюба за серію публіцистичних виступів, книга письменника «Бо то не просто мова, звуки» відразу ж одержала високе актуальне звучання, вчила любити рідну мову. Наш донецький поет Григорій Кривда присвятив Кобзареві вірш:

Ми теж взяли твого вогню,

У світ пішли не манівцями,

Щоб зло випалювать на пню,

Щоб сонце квітнуло над нами.

Взяли любов твою і гнів,

І серця ніжність полум’яну.

Ти все життя своє горів,

Ми теж горіть не перестанем.

Бо будуть битви ще вночі,

І будуть рани в нас на тілі,

Та ми стоятимем при силі:

І шахтарі, і сурмачі,

Ланів широких орачі,

В боях жорстоких помужнілі.

Учитель: І знов пролунають вірші наших учнів, присвячені Шевченкові.

Звучать вірші дітей.

13 Хто такий Тарас Шевченко?

Це поет чи це Кобзар!?

Це співець мого народу,

Що носив важкий тягар:

Змалку він кріпак в неволі,

Але в ньому був талант.

Мабуть, в нього все від долі,

За яку боровся сам.

Не хотів життя без волі,

В піснях волю прославляв,

Виступав проти неволі.

Він писав і малював

Свою рідну Україну,

У якій він жив, зростав,

Але цар у цій країні

Нашу мову зневажав.

І поет Тарас Шевченко

Мучився на засланні.

І не в рідній Україні –

Помира на чужині.

Більш нема цього поета,

Але він живе в віршах.

В нього є своя планета –

Це українців серця.

Учитель: Прослухаємо пейзажні етюди Т.Шевченка, який так пишався красою української природи.

14.Тече вода з-під явора, 

Яром на долину

Пишається над водою

Червона калина,

Пишається калинонька,

Явір молодіє,

А кругом їх верболози

Й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю

Та попід горою

Хлюпочуться качаточка

Поміж осокою,

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Тече вода край города,

Вода ставом стала,

Прийшло дівча воду брати,

Брало, заспівало.

Вийшло з хати батько й мати

В садок погуляти…

• Поезія Т.Шевченка дуже мелодійна, на її слова створено багато пісень, які вже вважають народними. Прослухаємо пісню «Зоре моя вечірняя» на слова Т.Г.Шевченка, музика Я. Степового
• Чарівна природа України в різних куточках, як і в різних віршах Кобзаря.

Звучить вірш «Тече вода з-під явора»

• Наші маленькі учні ілюструють поетичні рядки великого майстра слова. 3 кл.

Учитель Як бачимо, Шевченко впевнено ввійшов у кожну родину наших співвітчизників.

З ласки Божої здійснилася мрія великого українського поета – Україна стала незалежною державою. Живе слово поета може стати тим джерелом живої води, якої так прагне сьогодні людська душа. Бо за словами Кобзаря:

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

«Ми чуємо тебе, Тарасе!» 2-А

ІІІ. Закріплення матеріалу. Дискусія.

Як знаємо:

Патріотизм – любов до своєї Батьківщини, відданість своєму народові,

готовність для них на жертви і подвиги.

Продовжіть думку: Т.Шевченко – патріот, тому що…

Я – патріот – тому що…

ІV. Підсумок уроку.

Учитель. Доля Тараса Шевченка – це доля народу. Не лише його людський образ, а й різні моменти його долі набрали значення великих символів для  народу в його історії.

Для вас танок «Дівчина- весна» у виконанні учнів 6 класу

Живіть у мирі та злагоді. Будьте щасливі. До побачення!