«Intermezzo» — імпресіоністична новела Михайла Коцюбинського, написана в 1908 році в Чернігові.
Новела складається з 11 частин, що пов’язані образом митця — учасника й оповідача зображуваного; розповідає про його духовне одужання при зустрічі з природою. У творі порушено проблеми душевної рівноваги, повноцінного життя, специфіки творчого процесу.
Літературний рід: епос
Жанр «Intermezzo»: новела
Форма: монолог. Присвята кононівським полям
Тема «Intermezzo»: зображення взаємодії митця і суспільства
Ідея «Intermezzo»: утвердження думки, що людина щаслива лише в гармонії з природою, а митець відіграє важливу роль у суспільстві.
Образи «Intermezzo» М. Коцюбинський визначає у новелі Інтермеццо, що не є за жанровою ознакою драматичним твором, назви дійових осіб:
Моя утома. Ниви у червні. Сонце. Три білих вівчарки. (Оверко -«селянин»; Пава — «дворянин», Трепов — «міністр внутрішніх спрів») Зозуля. Жайворонки. Залізна рука міста. Людське горе.
Але ці дійові особи — це засіб художньої умовності, застосований для того, щоб дати читачеві ключ до розуміння складної образної мови природи та символічного змісту інших образів.
Якщо є дійові особи, то має бути і сцена; нею виступає душа ліричного героя з її болями і радощами, з утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів.
Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов’язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоції, переживання змальовуються ширші проблеми — соціального (митець і суспільство) та психологічного (переживання на межі душевних сил) характеру.
Контрастно протистоять одна одній дві групи образів: «моя утома», «людське горе», «три білих вівчарки», «залізна рука города» і «ниви у червні», «зозуля», «жайворонки», «сонце».
Конфлікт між ними створює ту багатозначність символів, які й дають уявлення про складні душевні процеси ліричного героя.
Засіб контрасту відіграє також важливу ідейно-композиційну роль (місто й природа, краса природи й нелюдські умови життя селян). І думки, й сприйняття природи злиті в єдиний нерозривний потік переживань ліричного героя та його усвідомлення себе у світі й суспільстві.
Символічні образи «Intermezzo»
Моя утома — зневіра, надломленість, депресія, розчарування.
Ниви у червні (ниви в червні тільки починають набирати сили) — символізують життєву енергію, а її так не вистачає головному герою.
Сонце — символ вічності, космічної енергії, сили.
Три білих вівчарки :самозакохана Пава — дворянство, Трепов — жандармерія (кличкою стало прізвище міністра внутрішніх справ), «дурний Оверко» — принижене і темне селянство, якому досить дати трошки волі і воно вже не кинеться ні на кого.
Зозуля (народний образ) — символ, що втілює надію і життя (образ часу).
Жайворонки — символ творчого піднесення.
Залізна рука города — потяг і саме місто, що вторгається в життя особистості.
Людське горе — становище народу.
Образ ночі — символ краси, одухотвореної Богом.
Образ білих мішків — образ повішених людей.
Сюжет «Intermezzo»
Сюжет новели «Intermezzo»— безфабульний: за його основу взято не подієву інтригу, а характерну для імпресіонізму гру настроїв.
В «Intermezzo» вони проходять через три фази:
ДЕПРЕСІЯ. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми.
Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від «незліченних «треба» і безконечних «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.
СПОКІЙНО-СПОГЛЯДАЛЬНИЙ СТАН. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи. А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вонаодухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки». Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», милується волошками, вдихає пахощі «білої піни гречок», і п’є «теплий зцілющий напій сонця», слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання.
ОБУРЕННЯ, ГНІВ, НЕТЕРПІННЯ. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає».
Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей — від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті — до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства.
Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є. «Intermezzo» завершується тим, що сповнений гніву й благородного нетерпіння митець повертається до міста, де його знову чекає пекло громадських обов’язків і незліченних «треба». «Так далі жити не можна», — волає його вразлива й совісна душа (В. Пахаренко)
|