Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
Ти мене, кохана, приведеш до поля,
Я піду — і може більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
1911—1918

Збірка — «Під осінніми зорями» (1918)

Тема: Показ любові, яка має закінчитися (розтавання), йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець.

Ідея: Вміє розтаватись той, хто вмів любить.

Лірична мініатюра. Інтимна лірика. 

Художні засоби:

Епітети: яблука червоні, гілка золота, радісні уста.

Паралелізм між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт і згасання в природі. Біль розлуки відтіняє пейзажна картина осені:

Метафори: жар серця відчувається у вірші..

Крилатий афоризм: «Вміє розставатись той, хто вмів любить». В основі вірша — філософська думка про минучість кохання.

Лірична мініатюра "Яблука доспіли, яблука червоні…" – один із чудових зразків любовної лірики М. Рильського.

Основний мотив вірша взятий з життя, з народної творчості. В одній народній пісні мовиться:

                                      Не всі ж тії та сади цвітуть,

                                      Що зарання розвиваються,

                                      Не всі ж тії та вінчаються,

                                      Що любляться та кохаються.

Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце на зорі юності.

Характерною рисою композиції вірша, розвитку його ідеї є паралелізм між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт і згасання в природі:

                                      Яблука доспіли, яблука червоні!..

                                      Вже й любов доспіла під промінням теплим,

                                      І її зірвали радісні уста…

Це зіставлення відзначається прозорою метафоричністю. Жар серця закоханих дає відчути епітет червоні (яблука), який, крім свого прямого значення, має й переносне: героїв зігріває в житті гаряча, як літнє сонце, любов.

Передчуття розлуки тривожить серця закоханих ("А тепер у серці щось тремтить і грає…"), навіває їм сумний настрій.

Біль розлуки відтіняє пейзажна картина осені:

                                      Гей поля жовтіють, і синіє небо,

                                      Плугар у полі ледве маячить…

                                      Поцілуй востаннє, обійми востаннє;

                                      Вміє розставатись той, хто вмів любить.

У вірші зображено красиве кохання чистих і благородних людей. Про це сказано рядком, що звучить, як крилатий афоризм: "Вміє розставатись той, хто вмів любить".

Покладений на музику композитором Г. Подельським вірш здобув велику популярність як пісня-романс.

У поетичному спогаді ніжного лірика В. Сосюри цитується рядок із цього вірша:

                                      Бігли ми в атаку, кров багрила трави,

                                      І дощем залізним падала блакить…

                                     А в душі сіяло тепло і ласкаво:

                                      "Вміє розставатись той, хто вмів любить".

                                                                                     ("Максимові Рильському")