ДАВИДОВІ ПСАЛМИ     Т.Г.Шевченка

81

Меж царями-судіями

На раді великій

Став земних владик судити

Небесний Владика.

«Доколи будете стяжати

І кров невинну розливать

Людей убогих? а багатим

Судом лукавим помагать?

Вдові убогій поможіте,

Не осудіте сироти

І виведіть із тісноти

На волю тихих, заступіте

Од рук неситих». Не хотять

Познать, розбити тьму неволі,

І всує Господа глаголи,

І всує плачеться земля.

Царі, раби — однакові

Сини перед Богом,

І ви вмрете, як і князь ваш

І ваш раб убогий.

Встань же, Боже, суди землю

І судей лукавих.

На всім світі Твоя правда.

І воля, і слава. 

 

93

Господь Бог лихих карає —

Душа моя знає.

Встань же, Боже, Твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою Своєю

Сліпе горде око.

Доки, Господи, лукаві

Хваляться, доколи

Неправдою? Твої люди

Во тьмі і неволі

Закували... Добро Твоє

Кров’ю потопили,

Зарізали прохожого,

Вдову задавили

І сказали: «Не зрить Господь,

Ніже теє знає».

Умудрітесь, немудрії,

Хто світ оглядає,

Той і серце ваше знає

І думи лукаві.

Дивітеся ділам Його,

Його вічній славі.

Благо тому, кого Господь

Карає меж нами,

Не допуска, поки злому

Ізриється яма.

Господь любить свої люди,

Любить, не оставить,

Дожидає, поки правда

Перед ними стане.

Хто б спас мене од лукавих

І діющих злая?

Якби не Бог поміг мені,

То душа б живая

Во тьмі ада потонула,

Проклялась на світі.

Ти, Господи, помагаєш

По землі ходити.

Ти радуєш мою душу

І серце врачуєш, 

І пребудет Твоя воля

І труд Твій не всує.

Вловлять душу праведничу,

Кров добру осудять.

Мені Господь пристанище,

Заступником буде,

І воздасть їм за діла їх

Кроваві, лукаві,

Погубить їх, і їх слава

Стане їм в неславу.

 

132

Чи є що краще, лучше в світі,

Як укупі жити,

Братам добрим добро певне

Пожить, не ділити?

Яко миро добровонне

З голови честної

На бороду Аароню

Спадає росою

І на шитії омети

Ризи дорогої;

Або роси Єрмонськії

На святії гори

Високії Сіонськії

Спадають і творять

Добро тварям земнородним,

І землі, і людям, —

Отак братів благих своїх

Господь не забуде,

Воцариться в дому тихім,

В сім’ї тій великій,

І пошле їм добру долю

Од віка довіка.

 

136

На ріках круг Вавилона,

Під вербами в полі,

Сиділи ми і плакали

В далекій неволі

І на вербах повішали

Органи глухії, 

І нам стали сміятися

Едомляне злії:

«Розкажіть нам пісню вашу,

Може, й ми заплачем.

Або нашу заспівайте,

Невольники наші».

Якої ж ми заспіваєм?..

На чужому полі

Не співають веселої

В далекій неволі.

І коли тебе забуду,

Ієрусалиме,

Забвен буду, покинутий

Рабом на чужині.

І язик мій оніміє,

Висохне, лукавий,

Як забуду пом’янути

Тебе, наша славо.

І Господь наш вас пом’яне,

Едомськії діти,

Як кричали ви: «Руйнуйте,

Руйнуйте, паліте

Сіон святий!» Вавилоня

Дщере окаянна!

Блаженний той, хто заплатить

За твої кайдани!

Блажен! блажен! Тебе, злая,

В радості застане

І розіб’є дітей твоїх

О холодний камень.

 

149

Псалом новий Господеві

І новую славу

Воспоєм честним собором,

Серцем нелукавим;

Во псалтирі і тимпані

Воспоєм благая,

Яко Бог кара неправих,

Правим помагає.

Преподобнії во славі

І на тихих ложах 

Радуються, славословлять,

Хвалять ім’я Боже,

І мечі в руках їх добрі,

Острі обоюду,

На отмщеніє язикам

І в науку людям.

Окують царей неситих

В залізниє пута

І їх славних оковами

Ручними окрутять,

І осудять губителей

Судом своїм правим.

І вовіки стане слава,

Преподобним слава.

 

Псалом 81. — Мотив справедливого Божого суду й викриття неправедних земних суддів Шевченко підсилив закликом захищати «вдову убогу» та у рівняти «царів» з «рабами».

Псалом 93. — Інвектива проти всіх, хто забув заповіді своєї власної віри й чинить зло ближнім, гадаючи, що Бог цього не бачить.

Псалом 132. — Гімн злагоді й братерству, написаний, коли Давид переніс до своєї столиці священний Ковчег Завіту, завдяки чому Єрусалим став релігійним центром, який об’єднував всі давньоєврейські племена в один народ.

Псалом 136. — Спогад про страждання євреїв у вавилонському полоні (де вони перебували протягом 70 років після завоювання Ізраїлю царем Навуходоносором у 586 р. до н. е.) і про їхні надії відродити національну державу та релігію. В переспіві Шевченка наголошено патріотичні мотиви вірності народу минулій славі й рідній пісні.

Псалом 149. — Гімн радості з приводу звільнення з вавилонського полону (538 р. до н. е. перський цар Кір, завоювавши Вавилон, дозволив євреям повернутися на батьківщину) та відновлення власної держави під захистом віри й зброї. В переспіві Шевченка наголошено неминучість справедливого суду над «царями неситими» та їхніми «славними», тобто вельможами.