Вторник, 22.08.2017, 09:28
Приветствую Вас Гость | RSS

Словесник

Меню сайта
Время жизни сайта
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

Методический кейс

Главная » Файлы » Украинская литература » Библиотека [ Добавить материал ]

Уривки з роману "Маруся Чурай" Ліни Костенко для вивчення напам'ять
28.02.2017, 16:37

***

…Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо.

Усе, як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори.
.................................
…А степ уже сивий на поминках літа.
Осіннього неба останні глибини.
І гілка суха, як рука кармеліта,
Тримає у жмені оранж горобини.

Як глянеш упростяж – дорога в намисті.
Ці барви  червоні і жовтогарячі.
Ці щедрі сади у багряному листі!  – 
А люди бредуть і бредуть, як незрячі…

***

Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це - голос наш. Це - пісня. Це - душа!

Коли в похід виходила батава, -
її піснями плакала Полтава..

Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.

Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!

А ви тепер шукаєте їй кару.
Вона ж стоїть німа од самоти.
Людей такого рідкісного дару
хоч трохи, люди, треба берегти!

Важкий закон. І я його не зрушу.
До цього болю що іще додам?
Вона піснями виспівала душу.
Вона пісні ці залишає нам.

Ще тільки вирок - і скінчиться справа.
І славний рід скінчиться - Чураї.
А як тоді співатиме Полтава?
Чи сльози не душитимуть її?

***

Весна прийшла так якось несподівано! 
Зима стояла міцно до пори. 
Вітри війнули з півдня. І тоді вона 
немов у Ворсклу з’їхала з гори. 
Ще сніг ковтала повідь широченна, 
і рала ждав іще тужавий лан. 
А під горою вишня наречена 
вже до віночка міряє туман. 
Подовшав день. 
Полегшали ці тіні, 
вечірні тіні спогадів і хмар. 
І дика груша в білому цвітінні 
на ціле поле світить, як ліхтар. 

Уже в дітей порожевіли личка. 
Уже дощем надихалась рілля. 
І скрізь трава, травиченька, травичка! 
І сонце сипле квіти, як з бриля. 

Вже онде щось і сіють у долині. 
Вже долітає пісня з далини. 
Вже горлиця аврукає в бруслині, 
стоять в заплавах золоті лини. 

Тут коло нас така зелена балочка, 
там озеро, не видно йому дна. 
Вже прилетіла голуба рибалочка, 
ніс в неї довгий, довший, ніж вона. 

Вже й дикі гуси в небі пролітали, 
вже й лебеді кричали крізь туман. 
Вже ходять в болотах біля Полтави 
ходуличник, крохаль і турухтан. 

Воскресли люди, хоч який хто квелий, 
після облоги схожі на примар. 
І монастир з цвітіння тих жарделей  
пливе у небо, як з рожевих хмар. 

О Боже духів і живої плоті! 
Я вперше усміхаюся, прости. 
Якась галузка в тому живоплоті 
і та он пнеться, хоче розцвісти. 

***
Годуйте коней. Неблизька дорога.

Благословіть в дорогу, матері.

А що там буде, смерть чи перемога,—

Полтавський полк виходить на зорі!

 

Там бій гримить. Там гине наша воля.

Там треба рук, і зброї, і плечей.

І що там варт чиясь окрема доля,

той тихий зойк у безмірі ночей?..

 

Вогненна зірка в небі пролітала,

сичі кричали, вісники біди.

На сто думок замислена Полтава

вербові гриви хилить до води.

 

Був правий суд. І вирок оголошено.

Усе як слід. За що себе вкорить?

...Мовчить Полтава, наче приголомшена.

Перехотілось людям говорить.

 

А власне, що ж, такі часи криваві.

Що варт життя? Ну, стратять ще когось.

Промчався вершник по німій Полтаві —

у серці міста громом віддалось.

 

Годуйте коней! Шлях їм далеченький.

Пильнуйте славу полкових знамен.

Полтаво! Зaсвіт встануть козаченьки.

Ти припадеш їм знову до стремен.

 

Так само зaсвіт встануть з полуночі.

А ти за них, Полтаво, помолись.

Лиш не заплаче свої карі очі

та Марусенька, як було колись...

Категория: Библиотека | Добавил: panova
Просмотров: 456 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии и видеть ссылки на материалы могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск
МОН ДНР
ИППО Донецк
Инфоурок
Библиотека