Воскресение, 29.03.2020, 08:24
Приветствую Вас Гость | RSS

Словесник

Меню сайта
Время жизни сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Методический кейс

Главная » Файлы » Мировая литература » Библиотека [ Добавить материал ]

Адам Міцкевич. Монолог Конрада поеми "Дзяди" 9 клас
03.08.2013, 22:22

                               Адам Міцкеви "Дзяди"

                                       

Однією з кульмінаційних вершин третьої частини «Дзяди" сцена II, яка вміщує в себе так звану імпровізацію монолог Конрада, в якому він висловлює своє загальносвітоглядне і національно-патріотичне кредо. В цій імпровізації звеличується поетичне слово, з якого народжуються високі думки, наголошується на особливій ролі поета, який порівнюється із Творцем всесвіту, що грає на зоряній клавіатурі людських доль і співає пісні:

Я, майстер, простягаю руки!
До неба простягнув — і от кладу я руки
На зорі-клавіші гармонії скляної,
То буйним, то повільним рухом 
Зливаю їх, ділю і сполучаю. 
Мільйон тонів пливе; і в тонів мільйоні 
Я кожен тон здобув і знаюсь в кожнім тоні; 
Зливаю їх, ділю і сполучаю, 
В акорди пишні, в строфи їх сплітаю, 
В суцвіття блискавиць і райдуги ясної. 
Ось руки я відняв, підніс над світу грані — 
І зорі-клавіші спинились у мовчанні. 
Співаю — й слухаю ті співи, 
Як вітру подуви протяжні і грайливі; 
Життя людського в них вся гама пропливає. 
В них стогнуть жалі, гнів говорить 
І глухо їм століття вторять. 
А кожен звук співа, і грає, і палає, — 
В очах і в ухах він у мене. 
Як вітер, що колише хвилі; 
Його в хмарині бачу білій, 
У свисті чую літ його шалений. 
Бога, природи то пісня достойна, 
Творчості пісня велична і стройна, 
Пісня така — то сила і дія, 
Пісня така — то безсмертя надія! 
Безсмертя чую я, його творити можу, — 
А більшого ж і ти не створиш. Боже?
(Піреклад Бориса Тена)

Конрад дорікає Богові за ту трагічну долю, на яку він прирік поляків, говорить про «зброю мислі», яку польські поети повинні спрямовувати на захист рідного народу;

Тепер душа моя вся втілена в отчизні; 
Вона — життя моє й дихання. 
Отчизна, я — єство єдине.
Зовусь мільйоном я, бо за мільйони ближніх
Люблю я і терплю страждання. 
Дивлюсь на бідну батьківщину, 
Як син той на отця, прикутого до плахи; 

Я чую біль свого народу,

Як мати в лоні біль свого вчуває плоду.

Головна ідейна тенденція «Дзядів» — у різкій критиці деспотичної системи царської Росії, методів «вирішення» нею національного питання; ці методи поет відчув і на собі, оскільки зазнав політичних репресій, про які розповідає у своїх «Дзядах». «Дзяди» — найромантичніший з творів Міцкевича. У ньому поет висловив, втілив найсокровенніші свої думки і почуття, в яскравому романтичному дусі розкрив біографію власної душі, свої юнацькі мрії і сподівання.

Категория: Библиотека | Добавил: panova
Просмотров: 30384 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 2.9/49
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии и видеть ссылки на материалы могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск