Адам Міцкеви "Дзяди" 
Однією з кульмінаційних вершин третьої частини «Дзяди" сцена II, яка вміщує в себе так звану імпровізацію монолог Конрада, в якому він висловлює своє загальносвітоглядне і національно-патріотичне кредо. В цій імпровізації звеличується поетичне слово, з якого народжуються високі думки, наголошується на особливій ролі поета, який порівнюється із Творцем всесвіту, що грає на зоряній клавіатурі людських доль і співає пісні:
Я, майстер, простягаю руки!
До неба простягнув — і от кладу я руки
На зорі-клавіші гармонії скляної,
То буйним, то повільним рухом
Зливаю їх, ділю і сполучаю.
Мільйон тонів пливе; і в тонів мільйоні
Я кожен тон здобув і знаюсь в кожнім тоні;
Зливаю їх, ділю і сполучаю,
В акорди пишні, в строфи їх сплітаю,
В суцвіття блискавиць і райдуги ясної.
Ось руки я відняв, підніс над світу грані —
І зорі-клавіші спинились у мовчанні.
Співаю — й слухаю ті співи,
Як вітру подуви протяжні і грайливі;
Життя людського в них вся гама пропливає.
В них стогнуть жалі, гнів говорить
І глухо їм століття вторять.
А кожен звук співа, і грає, і палає, —
В очах і в ухах він у мене.
Як вітер, що колише хвилі;
Його в хмарині бачу білій,
У свисті чую літ його шалений.
Бога, природи то пісня достойна,
Творчості пісня велична і стройна,
Пісня така — то сила і дія,
Пісня така — то безсмертя надія!
Безсмертя чую я, його творити можу, —
А більшого ж і ти не створиш. Боже?
(Піреклад Бориса Тена)
Конрад дорікає Богові за ту трагічну долю, на яку він прирік поляків, говорить про «зброю мислі», яку польські поети повинні спрямовувати на захист рідного народу;
Тепер душа моя вся втілена в отчизні;
Вона — життя моє й дихання.
Отчизна, я — єство єдине.
Зовусь мільйоном я, бо за мільйони ближніх
Люблю я і терплю страждання.
Дивлюсь на бідну батьківщину,
Як син той на отця, прикутого до плахи;
Я чую біль свого народу, Як мати в лоні біль свого вчуває плоду. Головна ідейна тенденція «Дзядів» — у різкій критиці деспотичної системи царської Росії, методів «вирішення» нею національного питання; ці методи поет відчув і на собі, оскільки зазнав політичних репресій, про які розповідає у своїх «Дзядах». «Дзяди» — найромантичніший з творів Міцкевича. У ньому поет висловив, втілив найсокровенніші свої думки і почуття, в яскравому романтичному дусі розкрив біографію власної душі, свої юнацькі мрії і сподівання.
|
