Воскресение, 05.04.2020, 09:55
Приветствую Вас Гость | RSS

Словесник

Меню сайта
Время жизни сайта
Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0

Методический кейс

Главная » Файлы » Мировая литература » Библиотека [ Добавить материал ]

Артюр Рембо. Поезії. 10 клас
[ · Перейти по ссылке () ] 26.10.2012, 20:20

Жан Ніколя́ Артю́р Рембо́

(20 жовтня 1854, Шарлевіль-Мезьєр — 10 листопада 1891, Марсель) 


ВІДЧУТТЯ

В блакитні вечори стежками йтиму я;

Колотиме стерня, траву почну топтати:

Відчує свіжість піль тоді нога моя,

Я вітру голову дозволю овівати.


Отож мовчу собі, сповільнюю ходу.

В душі безмежної любові лиш припливи;

Все далі й далі, мов бродяга той, піду,

З Природою, немов із жінкою, щасливий.


Переклав Григорій Кочур


П'ЯНИЙ КОРАБЕЛЬ

Як понесли мене байдужі хвилі,

Зо мною не було завзятих моряків,

Бо дикуни їх стрілами пришили

До розмальованих, скривавлених стовпів.


І от, позбувшися свого вантажу

(Бавовни з Англії, фламандського зерна),

Безжурно я поплив без екіпажу,

Куди повабила мене далечина.


Глухий, немов той мозок у дитини,

Холодний, як зима, я плив під рев стихій.

Крушила буря береги камінні,

І хаос повставав, і лютував прибій.


Мене тоді благословили шквали,

Гойдали десять день на хвилях тих морів,

Що вже не першу жертву колисали,

І зник я із очей безглуздих маяків.


Всмокталася в моє соснове тіло,

Мов ніжний сок кислиць, морська вода мутна;

Понісши геть стерно, мене обмила

І від блювотини, й від синіх плям вина.


Я потонув тоді в поемі моря,

Сліпучій, зоряній,- зелену пив блакить,

Часами втопленик у глиб прозорий

Спускавсь задумливий, щоби в мандрівках жить.


Заливши пурпуром екстази дикі,

Повільні ритми хвиль, і запаливши синь,

П'яніша од вина і від музики,

Горіла там любов, гірка, немов полинь.


Все, що вві сні ввижалося людині,

Кружляло смерчем там: вир, вечорів краса,

Огнів досвітніх зграї голубині

І блискавицями роздерті небеса.


Я на низькому сонці бачив плями,

Синяві відблиски, страшний підводний шпиль,

Немов плащі богів в античній драмі,

Збиралась зморшками тканина темних хвиль.


Я снив: зелені ночі в сніжній піні

Цілунками цвіли над віями морів.

І фосфоричне сяйво жовто-синє,

І в тихих стеблах спів нечуваних соків.


Навколо скель скакали, мов телята,

Несамовитих хвиль шалена череда.

Забув я, що ясна Пречиста пройде Мати -

І стихне океан, вгамується вода.


Я бачив дивний край: цвіли Стожари,

Мов очі у пантер; між них тіла мерців,

Веселки голубі, смарагдові отари,

Флорида неземна під обрієм морів.


Кипіли багна, в мулі догнивали

Кит-риби велетні, в густих очеретах.

Де громом урагани вигравали,

Тонула далина в безоднявих ночах.


А глетчери під дрібними сонцями,

Де небеса як жар. Змінявся штиль на рев,

І гадини, роз'їдені кліщами,

Смердючі, падали з покручених дерев.


Хотілось би ці золоті рибини,

Співучі риби ці спіймать для дітвори.

Мої шляхи квітчала квітів піна,

І надавали крил нечувані вітри.


А море, що так солодко гойдало

Мене, мандрівника, натомленого вкрай,

До мене живоцвіт із пітьми підіймало,

І я, мов дівчина, вдивлявся в дивний рай.


А той був островом, де злотоокі

Паскудили птахи, злітались для забав;

Часами втопленик поодинокий

Крізь мій розхитаний кістяк на дно пірнав.


Човни рибальські не знайшли ще й досі

В етері голубім, де не літає птах,

Мій труп, заплутаний в морське волосся,-

Я п'яним кораблем блукаю по морях.


Я плив, туманом синім оповитий,

В рожевих небесах, де лишаї сонців

Змішалися із соплями блакиті

(Це ж ласощі для всіх поетів і співців!).


Я бачив електричні спалахання,

За мною кінь морський ходив, як чорний пес.

Гарячий червень бив і трощив баню

Ультрамаринових розжеврених небес.


Я чув Мальштрему рев, і ось, байдужий

Одвічний мандрівник, гаптуючи блакить,

Я за Європою, стомившись, тужу,

Що, парапетами обгородившись, спить.


Архіпелаги зоряні лисніли,

В морях екстазових мене носив тайфун.

Ти спиш на дні, майбутня творча сило,

0 золотих жар-птиць незлічений табун!


Але ж наплакавсь я, бо злиті кров'ю

Світанки й місяці, і всі сонця - гіркі,

Весь пройнятий терпким вином любові,

Хай в морі потону, хай розтрощу свій киль.


Із вод Європи я собі бажаю

Калюжі чорної... щоб вечір запашний...

Сумне дитя кораблика пускає,

Легенького, немов метелик весняний.


Купавшися в п'янкій блакитній тоні,

Не хочу я плисти під арками мостів,

Перед очима грізними понтонів,

В заграві полум'я і гордих прапорів.


Переклав Юрій Клен (Освальд Бургардт)


ГОЛОСІВКИ

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О,- про вас я нині б розповів:

А - чорний мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;


Е - шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І - пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп'яніле каяття або нестримний гнів;


У - жмури на морях божественно-глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій -

Печать присвячених алхімії ночей;


О - неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, Світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.


Переклав Григорій Кочур


Категория: Библиотека | Добавил: panova
Просмотров: 5163 | Загрузок: 382 | Рейтинг: 2.5/6
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии и видеть ссылки на материалы могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск