Джордж Байрон "Паломництво Чайльда Гарольда" Переказ 
Улітку 1809 року Байрон відправився в першу свою подорож у країни Близького Сходу. Він відвідує Лисабон, потім разом з одним із друзів верхи перетинає південно-західну Іспанію, з Гибралтару відправляється на острів Мальта, мандрує по Албанії, Греції й Туреччині
Результатом подорожі були перші дві пісні «Паломництва Чайльд-Гарольда» - поеми, що принесла молодому поетові світова популярність
«Паломництво Чайльд-Гарольда» займає особливе місце серед творів Байрона. (Даний матеріал допоможе грамотно написати й по темі Пісні Паломництво Чайльд-Гарольда. Короткий зміст не дає зрозуміти весь зміст добутку, тому цей матеріал буде корисний для глибокого осмислення творчості письменників і поетів, а так само їхніх романів, повістей, розповідей, п'єс, віршів) Це поема з великою й злободенною суспільною темою, перейнята глибоким ліризмом. «Паломництво Чайльд-Гарольда» - не тільки розповідь про долю романтичного героя, але й політична поема. Спрага політичної волі, ненависть до тиранії становлять головне неї зміст
Чайльд-Гарольд став загальним ім'ям романтичного героя - парубка, розчарованого, незадоволеного й самотнього. Він не вірить ні в піднесені почуття, ні в прихильності; на його думку, немає ні щирої любові, ні щирої дружби. Причина розчарування Чайльд-Гарольда - зіткнення собществом.
У перших двох піснях ми бачимо героя в Португалії, Іспанії, Албанії й Греції - у тих країнах, де побував Байрон. Чайльд-гарольд жадає особистої волі й, не знаходячи її в навколишньому світі «багатств і жалюгідної вбогості», мріє про самітність. Він уникає людей, іде далеко в гори, слухає плескіт морської хвилі, його захоплює стихія, що розбушувалася. Лише прості люди, мужн і волелюбні, залучають до себе Чайльд-Гарольда.
Чайльд-Гарольд не вдоволений життям, але протест його пасивний: він міркує про причини свого невдоволення, але не прагне втрутитися в життя, взяти участь у визвольній боротьбі
И поступово, у міру розвитку сюжету поеми, образ Чайльд-Гарольда усе рішучіше відсувається на другий план. Образ неспроможн і нездатного боротися з обридлої йому життям героя усе більше й більше заслоняють повні драматизму історичні події, у яких сам автор починає виступати не тільки як сучасник і спостерігач, але і як активний їхній учасник. У поемі з'являється другий, не менш важливий образ - образ народу, що бореться
Під час перебування в Іспанії Байрон став свідком знаменних подій. Наполеон I в 1808 році, прагнучи захопити країну, увів у її межі свої війська й, користуючись підтримкою іспанського дворянства, оголосив королем Іспанії свого брата, Жозефа Бонапарта. Національно-визвольний рух охопив значну частину країни. Іспанські партизани, герильяси, почали народну війну. Одним із самих героїчних епізодів її з'явилася оборона Сарагоси. Жителі протягом восьми місяців обороняли своє місто. Іншою твердинею опору стало місто Кадикс.
Про ці події розповідає Байрон у першій пісні своєї поеми. З надзвичайною поетичною силою малює він картини народного патріотичного підйому
Байрон підкреслює рішучість повсталих довести боротьбу до кінця. Він приводить відповідь одного з генералів народної армії, що заявили ворогові, що іспанці будуть боротися із загарбниками «хоч на ножах».
У центрі другої пісні поеми - поневолена Греція, що втратила свою волю й колишню велич. Байрон таврує колонізаторську діяльність Англії, що разом з феодальною Туреччиною наклала на грецький народ подвійні ланцюги рабства. Так, у перших двох піснях «Паломництва Чайльд-Гарольда» Байрон привітає виступ прогресивних сил, підйом народних мас, захист волі
Наступної, третьої й четверта, пісні «Паломництва Чайльд-Гарольда» відділені від перших двох декількома роками. Вони безпосередньо пов'язані з перебуванням Байрона у Швейцарії й Італії, де він жив в 1816 - 1823 роках, остаточно покинувши Англію
У третій пісні, опублікованої в 1816 році, Байрон стосується важливого питання - про відношення до французької революції кінця XVIII століття. Говорячи про засилля монархічної реакції, особливо після утворення Священного союзу в 1815 році, він твердо переконаний, що ідеали волі, проголошені революцією, неодмінно повинні восторжествувати; людство многому навчилося, повірило у свої сили, і нехай тирани, нині оказавшиеся у влади, знають, що їхня перемога тимчасова й година розплати не за горами
Швейцарія, куди переноситься дію поеми, нагадує Байронові про великих французьких письменників-просвітителях Руссо й Вольтері, які один час жили в ц-країні. Їхня діяльність ідейно підготувала революційні події кінця XVIII століття. Багатовікове ярмо феодального рабства було долею Франції, «поки не підняв затятої помсти прапор народ, розбуджена Руссо з його друзями».
Для Байрона просвітителя - це «гіганти розуму», натхнені титанічною метою звільнення людства
У четвертій пісні, що вийшла в 1818 році, Байрон розповідає про колишню велич Італії, роздробленої нині на ряд феодальних держав і Австрии, що перебуває під ярмом. Він кличе італійців до повстання. Застава їхньої перемоги - славне минуле Італії, волелюбність її народу
У заключних строфах четвертої пісні «Паломництва Чайльд-Гарольда» Байрон малює образ моря й образ відважного плавця - поета, з дитинства зрідненого з вільною стихією. Що розбушувалася й нескорена морська стихія персоніфікує невичерпні сили народів і як би містить у собі попередження Байрона всім тиранам
У липні 1811 року Байрон повернувся в Англію зі своєї першої подорожі на Близький Схід. Мова, вимовлена в палаті лордів у захист ноттингемских ткачів, надзвичайна по силі викриття й страсті вкладеного в неї протесту, і ряд сатиричних віршів змусили побачити в Байроні ворога панівних класів Англії. Разом з тим росла його літературна популярність. ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД ГАРОЛЬДА
(Уривок з поеми)
Прощай, прощай! Вже берег зник,
Лиш мріє далина.
I свист вітрів, і меви крик
Над відхланню луна.
Сідає сонце. Ми в той край
Мчимо серед стихій.
До завтра, сонця лик! Прощай!
Добраніч, краю мій!
По ночі знову ти зійдеш,
Народжуючи день.
Побачу небо, даль без меж,
Не Англію лишень.
I стане пусткою мій дім,
Жилий схолоне дух.
I лиш на пустирі глухім
Завиє пес - мій друг.
- О юний паже, що тобі?
Не бійся, не тремти.
Це шквал тебе ляка в плавбі
Чи змерз під штормом ти?
Не треба сліз. Наш корабель
Міцний і знає шлях,-
Він мчить між рифів і між скель,
Мов сокіл в небесах.
- Хай шторм реве, гуркоче грім,
Безодня хай кипить,-
Та ж, пане Чайльд, біда не в тім,
Не тим душа болить:
Я неньку, батька серед слуг
Покинув при дворі;
Тепер зі всіх - лиш ви мій друг
Та ще один - вгорі.
Благословив мене татусь,
Сумуючи лиш мить,
Матуся ж, доки не вернусь,
Все буде сльози лить.
- Мій любий хлопче, геть печаль,
А сльози - й поготів!
Я й сам би плакав, та, на жаль,
Вже серцем скам'янів.
Мій латнику, іди сюди,
Чого тремтиш отак?
Чи ти від моря ждеш біди,
Чи на вітрах закляк?
- Негода, пане, не ляка,
Стрічав я і біду,
Та вдома кинув я синка,
Дружину молоду.
Де замок ваш, озера й лан,
Вони живуть сумні,
Й на мене ждуть, кленуть талан
I плачуть день при дні.
- То правда, хлопче, та дарма,-
Печаль свою забудь!
Ось я один, то й жартома
Пускаюся у путь.
Жіночі сльози - лиш мана,
Облуди джерело:
Нагляне іншого вона,-
I сліз - як не було.
Не жаль минулого мені,
I море не страшить.
Нема у рідній стороні
За ким мені тужить.
Один! Один! Кругом вода,
Вода без краю й меж...
Ніхто мене там не згада,
I я - нікого теж.
Лиш пес завиє. А мине
В розлуці кілька літ,-
Він, вірний іншому, мене
Порве біля воріт.
Вперед, корабле мій, лети,
Морську глибінь долай!
Примчи у будь-які світи,
Але не в рідний край.
Вітання шлю морським валам,
А вдасться доплисти,-
Чужим вітання берегам!
О краю мій, прости!
Переклав Дмитро Паламарчук
|