Теоретико – літературні  поняття  для   аналізу   прозового   твору

Зміст твору

 1. Тема  художнього  твору  (від грец. „основа, положення”) – основний предмет розповіді, про що йдеться у творі.

 2. Мотив у художньому творі  (від італ. „привід, спонукання”) – тема ліричного твору (іноді – другорядні теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.

 3. Ідея твору ( від грец. „вигляд, первообраз”) – ядро авторського задуму, основна думка про  змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).

 4. Конфлікт (від грец. „суперечка, сутичка”) – суперечність, зіткнення, що лежить в основі боротьби між персонажами і зумовлює розвиток подій у творі (сюжет).

  5. Проблематика -  сукупність проблем, порушених у творі.

  6.Пафос – емоційно-оцінне ставлення до того, про що розповідається, відрізняється великою силою почуттів (глибоке пристрасне почуття).

                Види пафосу:

• утверджуючий;
• заперечуючий;
• героїчний  (показ величі людини, яка здійснила подвиг);
• драматичний  (почуття страху і страждання, породжені розумінням суперечності суспільного і особистого життя людини);
• трагічний  (конфлікт, який призводить до загибелі героя);
• сатиричний   (гнівно-глузливе, презирливе заперечення негативних явищ);
• романтичний  (захоплений стан душі, викликаний прагненням до високих ідеалів).

Художня  форма  твору

  1. Джерела написання твору.

  2. Композиція  (від грец. „складання, поєднання, створення, побудова”) – зумовлені змістом побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його частин, порядок розгортання подій і розстановка персонажів. (Упорядковане розміщення логічно зв’язаних складових частин  твору.)

              Складові частини композиції

• портрет (змалювання зовнішнього вигляду персонажа);
• монологи, діалоги (розмови й роздуми героїв);
• сюжет (система подій у творі);
• пейзаж (опис природи);
• інтер’єр (опис обстановки, в якій діють персонажі в приміщенні);
• екстер’єр (поза приміщенням);
• авторські відступи (висловлення автором у прямій формі свого ставлення до зображуваного);
• заголовок (назва твору, в якій висловлюється тема або ідея);
• присвята (присвячення твору якійсь особі);
• епіграф (афоризм або цитата, вміщена перед текстом усього твору чи розділів);
• вставні епізоди (не зв’язані безпосередньо з основним ходом подій у творі).

3. а) Сюжет  (від франц. „тема, предмет”) – це художньо осмислена конкретна система пов’язаних між собою подій, у яких розкриваються характери персонажів і зміст твору.(Сюжет ще визначають як конфлікт, що рухається, розвивається.)

б)  Фабула (від грец.- байка, переказ) – перебіг основних подій твору в хронологічній  причинно-часовій послідовності.

           Сюжетні елементи

   Експозиція (від лат. „виклад, опис, пояснення”) – місце у творі, де читач знайомиться з часом, місцем подій, персонажами ще до початку конфлікту; введення в ситуацію, в якій розкривається конфлікт.

    Види експозиції:

• пряма (на початку твору);
• затримана (у середині твору);
• зворотна ( у кінці твору);
• розпорошена (фрагментарна) – подається  фрагментами протягом твору.

       Зав’язка – подія, з якої виростає, розпочинається основний конфлікт твору.

       Розвиток дій (перипетії) – кілька подій, що змінюють одна одну і в яких розгортається конфлікт, виявляються характери персонажів.

       Кульмінація  (від лат. „вершина”) – найвища точка у розвитку конфлікту, вирішальне, найгостріше зіткнення сил, які ведуть боротьбу.  

      Іноді  трапляється  передкульмінація.

       Розв’язка  - логічне завершення подій, що зазнали докорінного перелому в кульмінації.

                    Сюжетне обрамлення

       Пролог  (передслово, передмова) – окремий розділ твору, в якому автор знайомить читача з фактами, що мали місце задовго до початку змальованих подій, або створює загальний настрій, готує читача до сприймання твору.

      Епілог  (післяслово, післямова) – заключна частина твору, в якій розповідається про долю героїв після розв’язки.

                    Позасюжетні  елементи:

• вставні епізоди  (не пов’язані з основним ходом подій у творі);
• авторські відступи  (форми розкриття й передачі почуттів та думок письменника з приводу зображеного, які виражають ставлення автора до персонажів, переживання, роздуми над долею героїв чи повідомляють про  задум і завдання, пояснюють тему, позицію);
• ліричні відступи  (уводяться в текст з метою надання зображеному схвильованості, задушевності тощо);
• публіцистичні відступи  (міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми епохи, сучасником якої є письменник);
• філософські відступи    (філософські міркування з приводу зображуваного);
• історичні відступи  (розповіді про події минулого);
• художнє обрамлення  (сцени, котрими починається твір, що доповнюють його, надаючи додатково смислу);
• присвята  (короткий напис, окремий ліричний твір або лірична мініатюра в прозі, які присвячуються певним особам);
• епіграф;
• заголовок.

4. Головні і другорядні персонажі, їх характери.

Засоби творення образу людини

1. зовнішній вигляд (портрет);
2. психологічний аналіз  (відтворення почуттів, думок, мрій, прагнень, бажань, внутрішнього  світу персонажа);
3. характер персонажа  (розкривається в дії, в його вчинках, поведінці, ставленні до інших людей);
4. авторська характеристика;
5. характеристика героя іншими персонажами;
6. порівняння героя з іншими персонажами, їх протиставлення;
7. зображення умов, в яких живе і діє персонаж  (інтер’єр);
8. зображення природи;
9. зображення соціального оточення, суспільства, яке має вплив на формування того чи іншого характеру;
10. зображення героя в дії, його вчинків, поведінки;
11. мовна характеристика;
12. художня деталь  (опис предметів і явищ, що оточують героя);
13. наявність або відсутність прототипу.

5. Стиль твору – сукупність елементів художньої форми, що надає твору мистецтва певний естетичний вид, стійку єдність образної системи:

              а)  стиль письменника  (ідейно-художня своєрідність творчості письменника, сукупність неповторних і самобутніх рис його індивідуальності);

              б)  стиль, притаманний літературному напрямку  чи епосі (Стиль реалістів - стиль епохи Відродження; модерністська течія – стиль ХVІІІ століття).

6. Літературознавчий аналіз мови художнього твору:

•  виявлення джерел, складу, прийому відбору і застосовування лексики і фразеології;
• своєрідність словесно-зображувальних засобів, тропів – художньо-виражальних засобів;
• синтаксичні засоби зображення;
• мовна характеристика дійових осіб, їх типізації та індивідуалізації засобами мови;
• характер авторської мови.