Вторник, 26.05.2020, 15:38
Приветствую Вас Гость | RSS

Словесник

Меню сайта
Время жизни сайта
Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0

Методический кейс

Главная » Файлы » Портфолио учителя » Проекты [ Добавить материал ]

Этнопедагогические основы формирования речевых умений и навычек у учащихся 5-х классов. Из опыта работы
[ Скачать с сервера (47.7 Kb) ] 28.10.2015, 12:37

   Виховання й освіта в нашому суспільстві не можуть ефективно функціонувати без етнопедагогіки, що являє собою систему цілей, завдань, принципів, методів, форм організації процесу становлення молодого члена суспільства і підготовки його до життя в структурі національно – етнічних поглядів, норм і звичаїв окремого народу, етносу. Серцевиною етнопедагогіки, її душевною основою є любов. Любов до дітей, праці, культури, традицій, обрядів, звичаїв, свого народу і мови.
   Збагачуючись знаннями з етнопедагогіки, учитель зможе глибше зрозуміти душу дитини, стати справжнім вихователем молоді і якісно сформувати мовленнєві уміння і навички у майбутніх членів суспільства.
   Мета:  розглянути основні принципи і засади формування мовленнєвих умінь і навичок учнів 5 – х класів на основі етнопедагогіки.
Як стверджують дослідження, етнопедагогічний аспект орієнтує на вивчення і усвідомлення народного виховного досвіду для підвищення рівня духовності учнів,  відродження народних традицій у системі виховання.
 Тому сьогодні  необхідно актуалізувати найцінніше і найдорожче в етнопедагогіці з метою навчити учнів красиво, влучно і дотепно висловлюватись.   У  народній педагогіці не раз наголошується на виховній силі слова: « Вола в’яжуть мотузками, а людину – словами ».
   Метою є також  розробити систему завдань, які б забезпечували  основні принципи і засади формування мовленнєвих умінь і навичок.
   Завдання:   розглянути, як у науково – методичній літературі реалізується специфіка, проблеми етнопедагогіки.  
   Питань життя, побуту  і виховання українських дітей торкалися у своїх працях етнографи минулого (Володимир Мономах, В. Загоровський, Григорій Сковорода) та більш близьких до нас часів ( Пантелеймон Куліш, Борис Грінченко, Павло Чубинський, Михайло Грушевський та інші ).
Коло дослідників, популяризаторів української етнопедагогіки розширюється  (О. Воронська, Н. Гамаль, М. Хмелюк та інші ).
Сьогодні розгорнувся рух за впровадження етнопедагогіки у навчальний процес, відкриття лабораторій з етнопедагогіки, створення програм з етнопедагогіки, популяризації етнопедагогіки в пресі через часописи « Берегиня», «Жива вода» та інші.
    Ця робота буде корисною для студентів, магістрантів, викладачів при вивченні історії педагогіки, педагогіки  та інших педагогічних дисциплін у вищих навчальних закладах, спеціального курсу з української етнопедагогіки, а також учителів української мови і літератури, учнів середніх шкіл, усіх тих, хто цікавиться історією українського народу.
    Одним з основних принципів народного виховання є принцип народності. Він закликав виховувати дітей і молодь у дусі ідей, ідеалів, почуттів, прагнень, моралі, світогляду українського народу. Принцип народності зобов’язує нас мати свою національну систему виховання, вводити  дітей у сферу українознавства, досконалого володіння українською мовою, фольклором, усіма жанрами і видами українського народного мистецтва, ремесла, господарювання, кличе до опанування народних знань, народної педагогіки, світоглядних уявлень та вірувань, народного права, морально – етичних норм. До провідних ознак народності належить українська мова – найкращий виразник духовності нашого народу. Честь і хвала батькам, які в душах своїх дітей змалку сіють добірне зерно народолюбства, пам’ятаючи мудре застереження, що « людина без народності подібна блукаючому вовкові, для якого всякий ліс, де він їжу знаходить, є батьківщиною ».
    Розумове виховання - невід’ємний компонент української народної педагогіки. Народ завжди уважно стежив за розвитком активної розумової діяльності дітей. У масовій народній практиці воно охоплювало ознайомлення дітей з навколишнім світом, формуванням їхніх пізнавальних інтересів, інтелектуальних умінь та  навичок, пізнавальних здібностей.
    Народна педагогіка відводить важливе місце в розумовому вихованні живому спілкуванню з розумними людьми. Обмін думками потрібний у спілкуванні з малими дітьми, коли у них формується уявлення про навколишнє життя. Діти люблять, коли з ними багато говорять. Розмова з дитиною сприяє її мовленнєвому розвитку. З розвитком мовлення батьки пов’язують надії на добрий розвиток розуму дитини, бо мовлення і мислення невіддільні, мовлення людини свідчить про її розум і навпаки 
( « Який розум, така  й балачка», « Що з голови, то й з мислі »). З мовою  приходить свідоме осягнення дійсності.
Народ вважав мову засобом вираження самої сутності людини. ознакою її вихованості . Зайва балакучість, мовчазність, низька культура мовлення, на думку народу, погано характеризують людину. Жива народна мова давала дитині перші поняття про навколишній світ.
Великого значення в розвитку дітей народ надає загадці. Загадка в Україні довго використовувалась у своїй традиційній функції – бути засобом розумового виховання, засобом перевірки мудрості.
    Українська загадка відбила в собі засоби одержання знань, усі атрибути навчання: «Дерево – не дерево, а листки має. Той буде мудрий, хто на них ся знає ( книжка )»; « Біле поле, гусак на нім оре. Чорне насіння, мудрий його сіє ( гусяча пір’їна )».
Чільне місце в розумовому вихованні посідає казка. Вона відкриває двері в навколишній світ. Казка вчить послідовно, логічно викладати думки. Казки приваблюють учнів своїм змістом, образною мовою, високим емоційним зарядом. « Без казки, - писав В. Сухомлинський, - живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини.., неможливо уявити дитячого мислення і дитячої мови .»
     Дієвими засобами навчання в народній педагогіці виступають народні прислів’я, приказки, афоризми. Вони випромінюють світлий розум народу, злет людської думки. Прислів’я, приказки допомагають дитині висловитися влучним словом, розвинути її розум, а цим самим і мовлення.
Народна дидактика дуже актуальна. Вона повністю співзвучна з навчально – виховною діяльністю сучасної національної школи. Народна дидактика – це те, що вчитель повинен залучати в повсякденний навчальний процес. Це і використання неперевершеного, незвичайного педагога – рідної мови; це і прилучення учнів до мовних скарбів, використання на уроках української мови  і літератури фольклору. Високу ефективність у навчанні школярів дає застосування в навчально – виховному процесі загадок, шарад, анограм, запитань. Наприклад, до теми « Види речень за метою висловлювання »: 
Біла криничка. Жовта водичка.
Хочеш водички? Розбий криничку.
( Яйце )
     Навчання мови в школі проходить успішно, коли мовні вправи побудовані на фольклорному матеріалі.
Народна дидактика розглядає досить різноманітні методи навчання: народні оповіді, народну пісенну і народну навчальну творчість; спостереження за працею, змінами в житті рослин, тварин; виконання практичних завдань за зразком та інші, ігри та ігрові прийоми.
Досить ефективним методом формування і розвитку мовленнєвих умінь і навичок учнів  є евристична бесіда.
Народна дидактика звертає особливу увагу на вміння її проводити: « Добра голова не скаже пусті слова », « Або розумне казать, або зовсім мовчать » та інші.
Народна дидактика надає великого значення мовленнєвому розвитку дітей.   

 

Категория: Проекты | Добавил: panova
Просмотров: 597 | Загрузок: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии и видеть ссылки на материалы могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск