1943 р.

Жанр: кіноповість.

Тема: зображення жахливого початку війни з фашистськими загарб­никами й відступу радянських військ.

Головна ідея: утвердження ідеї невмирущості української нації, ви­сокої моралі українців у кривавий час воєнного лихоліття.

Головні герої твору: родина Запорожців: Лаврін і Тетяна та їхні діти, п’ятеро синів — Роман, Іван, Савка, Григорій, Трохим і дочка Олеся; Олесина подруга Христя Хутірна, Василь Кравчина; зрадник Заброда, німецький полковник Еріх фон Крауз і його син Людвіг.

Композиція «Україна в огні»: 50 окремих епізодів-картин

Проблематика «Україна в огні»

-проблема національної самосвідомості людини й народу;

-показ трагедійності тогочасних подій;

-життя простої людини на війні і в тилу;

-проблема цінності загальнолюдських ідеалів;

-жінка на війні (Олеся Запорожець, Христя Хуторна, Мотря Левчиха).

Особливості кіноповісті «Україна в огні»:

-Елементи драми — діалоги

-Народна пісня

-Обрамлення твору: повість починається заспівом

-Багато епітетів, порівнянь, метафор

Сюжетні лінії:

-лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців та інших учасників бойових дій)

-лірична лінія Олесі і Василя

-лінія Христі Хутірної вчинки ворогів і поведінка Лиманчука

Сюжет: святкування всією родиною п’ятдесят п’ятої річниці Тетя­ни Запорожець — початок війни й захоплення фашистами Тополівки — вибори старости Тополівки — відправлення молоді до Німеччини, зокрема Олесі й Христі, — перебування Олесі в Німеччині — убивство Людвіга Лавріном — спалення фашистами Тополівки — відступ ні­мецьких військ — повернення Олесі з Німеччини, зустріч на рідній землі з Христею, а згодом із Василем — проводи Олесею свого роду на війну (кілька сюжетних ліній: лінія захисту Батьківщини (доля роду Запорожців й інших учасників бойових дій), лірична лінія Олесі й Ва­силя, лінія Христі Хутірної).

Початок: Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сценарію, другий, вражений стражданнями народу, весь час поривався до розширення тем. В моїй свідомості все тут написане — тільки прозора основа майбутньої книги боротбби мого народу за визволення з-під ярма гітлеризму.

Ліричні відступи:

Про дезертирів.

У грізну велику годину життя свого народу не вистачило у них ні розуму, ні великості душі. Під тиском найтяжчих обставин не одійшли вони на схід зі своїм великим товариством, що йому потім судилася здивувати світ соїми подвигами. Звикл до типової безвідповідальності, позбавлені знання урочистої заборони і розуміння ходу історії, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії. І ніхто не став їм у пригоді з славних прадідів історії. Великих воїнів, бо не вчили їх історії.

Про партійну номенклатуру.

Вони були раді, що від’їжджають з небезпечного міста на схід, що машина справна. Душі у людей були малесенькі, кишенькові, портативні, зовсім не пристосовані до великого горя. Вони виросли в атмосфері легкого успіху й радощів. Сувора, мужня доба необхідності давно здавалася їм закінченою, перейденою, і вони плавали вже кілька літ в царстві свободи, мов рибки в тихій неглибокій річечці, де було завжди видно і дно, і небо, і лататтячко, й омутець.

Про плинність часу.

О час! Великий, мудрий художник! Ти несеш на своїй палітрі не тільки сивизну нашу, чи задерті кирпи, чи корокозорість нашу, чи випадкові часом ознаки наших геройств, а щось незмірно більше, глибше і велике, що складає в блакиті майбутнього блискучої краси трагедійний портрет безсмертного нашого народу.

Про рядових бійців.

Все віддали. Все до останньої нитки. Поквиталися з життям, з війною, з ворогами на всю силу. Не мудрували, не ховались по резервах і тилах, не обростали родичами на простих своїх артилерійських постах. Не видушували з малих своїх талантів великої користі, нехтували талантом, не любили виставляти на показ ні в цілому вигляді, ні в пораненому, ні в яких доблестях, мало дорожили своїм — непоштиві, насмішкуваті й недбалі Овчаренко Гнат, Теліга Захарко, Іван Гавриш, Степан Муравин, Паляничка Трохим, Косарик Самійло, Неборак Мусій, Джума Галієв.
Не було в них ненависті до інших народів, ні заздрості. Не бували вони ні по Америках, ні по Парижах, ні по Лондонах. Не бачили вони союзників своїх в обличчя. Тільки злобливі лики жорстоких заклятих ворогів бачили вони за життя в атак.

Літературознавці про твір. Довженко, як ніхто інший, сміливо й реа­лістично передав гіркоту поразок і відступу та героїзм українського на­роду в боротьбі з фашизмом, розвінчував сталінську концепцію класо­вої боротьби, критикував методи виховання нашої молоді, незнання нею рідної історії й відсутність національної гордості. Це становить го­ловну тему повісті.

Ідея твору, за словами самого автора, — незламність сили й непохит­ність духу нашого народу, здатність до визвольної боротьби і впевненість у перемозі над ворогом. Про специфіку сюжету й композиції «України в огні» митець писав, що в ній видно «сліди битви сценариста з письмен­ником». Довженко-письменник прагнув висловитися повніше й яскравіше, що призвело до використання в кіноповісті численних вставних оповідань, епізодів, спогадів, аналітичних роздумів і ліричних відступів. Довженко-сценарист змальовує воєнні баталії, окремі епізоди з життя героїв та їхні вчинки, довільно розширюючи рамки сюжету в часі й просторі…

Болючі роздуми Довженка про причини денаціоналізації українців «озвучують» німці. «Людвігу, ти мусиш знати, у цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п’ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами відкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників… От де ключик від скриньки, де схована їхня заги­бель…», — повчає німецький комендант свого сина.

Довженко був одним із перших письменників, хто так сміливо й правдиво показав розтерзану Україну (Г. Семенюк).

Особливості твору:

I. Злочинне нехтування життям людей.

Для О. Довженка завжди найбільшу цінність у житті мала людина. Усією своєю творчістю він принципово відстоював твердження, що людина — неповторна особистість. Тому центральним образом кіноповісті стає Україна та українці. Дуже болить авторові, коли рідний край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рідну землю, паплюжить її, поливає кров'ю. Найстрашніше — це бачити дітей-калік, зґвалтованих дівчат, скупі старечі батьківські сльози над могилами дітей. Все це — Україна в огні. Це — найтрагічніші сторінки Великої Вітчизняної війни.

II. України нема без пісні.

Пісня, безумовно, є головною складовою українського менталітету. Починається і закінчується кіноповість саме піснею "Ой піду я до роду гуляти", і це, незважаючи на трагедійність твору, дає якусь надію, вселяє оптимізм у читача. Олеся і Христя співають "Летіла зозуля через мою хату", посилаючи останній привіт рідній домівці з далекої дороги. Над табором полонених тихим чумацьким реквієм по застреленій Мотрі Левчисі розносилась журлива "Не вернемось, чайко, ти матінко наша". Народна пісня супроводжує все життя героїв "України в огні", є виразником їхніх дум, почувань і мрій.

III. Світ розколовся на "своїх" і "чужих".

Кожна картина кіноповісті — відображення жахливих суперечностей, якими сповнене життя нашого народу, відображення трагедії України, яка кинута на поталу ворогові. І вже "гітлерівці входили в село, в'їжджали на мотоциклах, автомобілях, на гарматах, на танках, веселі й вдоволені..." 

IV. Поетична стилістика кіноповісті.

У поетичній стилістиці твору чільне місце належить метафорі, персоніфікації та алегорії. їх бачимо скрізь у творі: "Степи гнівом утоптано та прокляттям, та тугою, та жалем", "на другий день затужила вся вулиця", "плакав вагон", та й сама назва твору метафорична — "Україна в огні".

1. Прийоми сну та видіння.

Ці прийоми відіграють роль гальмування дії для глибшого її осмислення. Наприклад, тяжкопораненому Василю Кравчині на операційному столі ввижається-пригадується те, як його витягають із палаючого танка, як він керує атакою, як падає від вибуху ворожої гранати. Сон фон Крауза про те, як його піймали партизани і покарали за скоєне, є передбаченням подій, що незабаром стануться.) 

2. Роль підтексту.

У кіноповісті значну роль відіграють підтексти — вони посилюють психологізм твору. Так, замість тривалого діалогу між Запорожцем і Забродою, автор дає одну-єдину фразу: "...вони подали один одному руки, розстрілявши тут же один одного очима". Цим описом О. Довженко передає все напруження їхньої взаємної ненависті. 

3. Неприхована символіка.

У кіноповісті багато символів. Це і прізвища головних героїв — Запорожець, і назва села — Тополівка, і п'ять синів, як п'ять пальців однієї руки. 

4. Влучні жарти.

Здавалося б, у такому серйозному, трагедійному творі не до жартів. Але письменник, вірний правді життя, показує ще одну рису українського національного характеру — вміння сміятися із себе у найскладніший час. Найбільше у кіноповісті жартує і діє з гумором Мина Товченик. На питання окупантів, які його схопили, де Запорожець, він відповідає: "Де кущ, там і Запорожець, де ліс, там і тисяча..." Мина кмітливо втікає від поліцаїв, а коли його ще раз спіймали, то, щоб відтягти свою страту, починає з натхненням співати фашистський гімн так, що окупанти змушені були завмерти в офіційному вітанні. На щастя, саме в цей момент наскочили партизани, і той, "знявши петлю, почав по-хазяйськи складати вірьовку". 

V. Тотальна наруга над письменником.

Майже всі фільми О. Довженка критикували. Але такого терору, як за "Україну в огні", він ще не зазнавав. Досить сказати, що для розгляду кіноповісті 31 січня 1944 року було скликано спеціальне засідання політбюро, на якому розпинали О. Довженка. Його звинувачували в усіх смертних гріхах: в критиці політики компартії, в націоналістичних, антирадянських поглядах автора, в обмеженості. У своєму творі О. Довженко почесному таврував чинні закони.

VI. Довженко не став на коліна, не благав прощення.

Письменник у кіноповісті розвінчав політику Сталіна, яка призвела українського хлібороба до крайньої межі зубожіння і безправ'я, звинувачував за те, що вбив у людях гідність, почуття національної гордості. Недаремно Ернст фон Крауз говорить: "У них немає державного інстинкту... Вони вже двадцять п'ять літ живуть, негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби!.. У них немає вічних істин..." Довженко не Став на коліна перед Сталіним ні на тому засіданні-судилищі, ні пізніше. У своєму зверненні до Нього письменник говорив: "Товаришу Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати і треба тримати в чорному тілі. Невже любов до свого народу є націоналізм?" Отже, О. Довженко у кіноповісті "Україна в огні" показав себе визначним майстром пера, людиною з гарячим серцем, якій болять рани народні і яка вірить у безсмертя України.

Читайте, переходячи за посиланням.