Воскресение, 05.04.2020, 09:19
Приветствую Вас Гость | RSS

Словесник

Меню сайта
Время жизни сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Методический кейс

Главная » Файлы » Украинская литература » Анализ произведений [ Добавить материал ]

Кобилянська Ольга "Земля"
[ · Перейти по ссылке () ] 23.01.2016, 19:00

Жанр: соціально – психологічна повість.

Літературно-мистецький напрям: символізм (модернізм)

Епіграф норвежця Юнос Лі (поданий німецькою мовою): «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.»

Історія написання та прототипи героїв. В основу сюжету твору лягли справжні події, що мали місце в селі Димки, де з 1889 по 1891 роки проживала Ольга Кобилянська. В селі вона глибоко пізнала селянське життя, зокрема дізналася про родину Костянтина Жижияна, який мав двох синів – Саву й Михайла. В сім’ї сталася трагічна подія: Сава, бажаючи бути єдиним спадкоємцем батьківської землі, вбив старшого брата Михайла. На цьому документальному матеріалі письменниця художньо відобразила вічну біблійну тему Каїна та Авеля, зради і покути. Згодом Сава – прототип Сави Федорчука – емігрував до Канади, де й помер. Маріука Магіс – прототип Рахіри – прожила дев’ять років із Савою. Коли він її покинув, тяжко працювала на землі, аби прогодувати дітей. Прототипами інших персонажів “Землі”  також є жителі села Димки.

Теми твору

  • епічна панорама життя
  • висвітлення проблеми “людина й земля” на  прикладі родини Федорчуків;
  • братовбивство (біблійна тема братів Каїна та Авеля) як соціальна драма, як відступ від норм християнської моралі.;
  • всебічне розкриття психології селянина в соціальному, національному та психологічному вимірах.
  • тема солдатчини, страждання українського селянства на службі в арміях чужих йому держав, досліджена з винятковою силою психологізму.

Ідея «Земля» Кобилянська: земля повинна бути для людини, а не людина для землі.

Ідеї: Серед основних ідей письменниці – ідея про фатальність долі: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша”, а також думка про те, що  поважати  людину слід  за  працю і чесність, а не за поля, які вона має.

Основна думка: Глибоке значення землі в житті селянина – і фізичне, і духовне. Земля – для селянина – це і втілення добра і зла, творець і руйнівник, втілення долі. Все відбувається на землі і заради землі. Вона живе в думках героїв, мріях, натруджених руках. Багатозначний образ землі в повісті згадується більше двохсот разів.

Провідні мотиви: біблійний мотив братовбивства (комплекс Каїна), першогріх і людина; фатум.

Тема повісті перегукується з народною піснею «Кров людська — не водиця, проливати не годиться». Використано детективний прийом у творі (немає прямої вказівки на вбивство).

Письменниця порушує проблеми:

-сакрально-містичний зв’язок людини і землі

-влада землі над людиною

-фатум, влада долі над людиною

-життя і смерть

-гріх і святість

-злочин і спокута

-любов і ненависть

-сумлінна праця на землі як священний моральний обов’язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина

Композиція твору:

Експозиція: весілля в селі (Парасинки та Тодорики) – це велика подія.  Молодята запрошують усе село розділити їхню радість. Так за одним столом зібралися герої твору: головні й другорядні, багаті й бідні.

Зав’язка: перше побачення Анни з Михайлом та щось «неймовірно страшне й потворне», що летіло з лісу.

Кульмінація: однієї ночі Сава з Михайлом пішли до панського лісу за жердинами,  аби полагодити тин. Другого дня Михайла знайшли в лісі вбитим. Самої трагедії, що відбулася в лісі, не показано (братовбивство через землю).

Розв’язка: похорон Михайла.

Епілог: розповідь про те, що сталося в наступні роки з героями.

Цікаві факти про повість «Земля» О. Кобилянської

-Ольга Кобилянська розпочала писати продовження повісті «Земля», але цей намір не був реалізований.

-Повістю «Земля» Ольга Кобилянська започаткувала символізм як модерністську течію в українській літературі.

-Повість «Земля» було інсценізовано у Чернівецькому українському музично-драматичному театрі імені О.Кобилянської.

-За повістю «Земля» на київській кіностудії імені О. П. Довженка у 1954 році було створено однойменний художній фільм.

-Повість «Земля» було перекладено багатьма мовами світу.

-До повісті «Земля» відомий художник С. Адамович створив ряд гравюр.


Характеристика персонажів, основні цитати про них

Основні персонажі: старий Івоніка Федорчук, його дружина Марійка, старший синМихайло, молодший син Сава, кохана Михайла – наймичка Анна, кохана Сави – циганкаРахіра (його двоюрідна сестра).

Другорядні персонажі: батько Рахіри Григорій, селянин Василь Чоп’як, його дружина Докія, донька Парасинка, її чоловік Тодорика, Петро – брат Докії. 

Старий Івоніка Федорчук – голова родини, Івоніка – дуже добрий господар, дуже любить землю, дбайливий він і як голова родини, він любить обох синів, проте почуття його до них різні (більше любить старшого сина Михайла, оскільки він більш порядний, товариський, скромний, любить землю. Сава – повна його протилежність). Звернімо увагу, що Івоніка:

  • З трепетом ставиться до землі, невтомно на ній працю­є.
  • Любить своїх дітей, дбає про них, наставляє на пра­вильний життєвий шлях. З іншого боку, Івоніка був надто поблажливим до Михайла й суворим до Сави, протиставляв їх, викликаючи в молодшого сина заздрість та ненависть.
  • Коли сталося горе (вбивство Михайла), дбає про бідних, підгодовує обіда­ми; сина Анни наділяє полем у пам’ять про Михайла.
  • Івоніка усвідомлює свою провину за недогляд у вихованні Сави, що призвело до трагедії. Захистивши Саву від суду (приховавши його вину), він сам покарав його, не давши землі, не прийшовши на весілля.

Марійка Федорчук – неоднозначний персонаж.

Про неї сказано: «Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали їй п’ятно старості». Має певні позитивні риси: гарна господарка, проте за надмірну ощадливість, економність у селі її вважали скупою; дуже любить обох синів. Проте Марійка надто зациклена на землі, на прагненні, щоб її родина була заможною та престижною. Марійка жорстоко поставилася до коханої сина – Анни, її дітей (лише через те, що зневажала дівчину за бідність) і сама себе прирекла на беззмістовне існування, гірку старість. Для Марійки від любові до ненависті — один крок: в кінці твору вона змінює ставлення до Сави з любові на цілковиту ненависть.

Старший син Івоніки Михайло:

Дуже вродливий та скромний хлопець: «Михайло був мов образець! І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою». «Його висока горда постать перевишала всіх, мов дуб, а на його тепер ясно освітленім лиці з узад зачесаним волоссям, що спадало на плечі, із вузьким білим чолом, відбивався цілий настрій його душі. Несамовита відвага незвичайної хвилі і жаль».

Про Михайла з твору дізнаємося, що він спокійний, лагідної вдачі, працьовитий, не має шкідливих звичок. Поважає батьків. У дівчині поважає передусім доброту, порядність, чесність. Михайло не здатний до злочину, відчуває відразу до стрілянини. У війську Михайло проявляє слабкодухість, не витримує муштри та знущань. Деяка слабкість характеру хлопця виявляється також у тому, що він не наважується прямо сказати батькам про своє кохання до бідної наймички Анни, оскільки знає, що вони засуджуватимуть такий вибір.

Кохана Михайла –  панська наймичка Анна. Надзвичайно бідна дівчина з сумною долею:«Нічого не мала, була убога, а лиш виставлена на гнів матері і штовханці брата, якою ні один хлопець у селі не журився». Анна мала привабливу зовнішність: «Середнього росту, з темним, як шовк, волоссям… на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності».

Анна всіма характеризується як добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з неї знущаються. Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не встояла перед Михайловою любов’ю, не знайшла в собі сили вберегти його дітей. Отже, вина Анни в її нещастях очевидна (Анна надто слабка та беззахисна), але не меншою є вина тогочасного суспільства (бідність, відсутність можливості освіти, для жінки працювати), а також матері й брата, що знайшли в особі дівчини покірне джерело для своїх прибутків. Після смерті коханого Анна збожеволіла й навіть мріяла вбити Саву, якого ненавиділа за вбивство Михайла. Проте в кінці твору Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя.

Молодший син Сава – повна протилежність Михайлові. «Сава був високий на зріст. Його обличчя можна 6 назвати гарним, якби не холодний блукаючий погляд великих сірих очей».«Росте й горнеться кудись… на не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалига на кружок вивернеться» (Івоніка про Саву).

Сава нервовий, імпульсивний, конфліктний. Не дуже працьовитий, не любить працювати на землі. Має шкідливі звички: палить, любить випити, може вкрасти, любить стріляти, вбивати звірів заради розваги. Не дуже любить та не поважає батьків. Сава прив’язаний до дівчини, яка підтримує його схильність до всього поганого. На відміну від брата, він фізично сильний, мовчки зносив би військові випробування. Сава здатний до страшного злочину, через втрату духовної прив’язаності до землі вийшов за межі традиційного розуміння добра й зла, морально виродився. Через намовляння Рахіри Сава вчинив жахливий злочин – братовбивство й після цього повністю занапастив себе (вчинок Сави часто порівнюють із біблійною оповіддю про Каїна, який вбив рідного брата Авеля). Він так і не отримує землі, продовжує жити з Рахірою, проте не відчуває з нею щастя, відчуває себе спустошеним.

Коханка Сави Рахіра – його двоюрідна сестра, наполовину циганка. Один із найбільш негативних образів повісті. «Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з мяса стоять їй в лиці. Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або в голодної собаки!» (Михайло так каже Саві про Рахіру).

Їхній зв’язок уже сам по собі був гріховним, тому що вони — близькі родичі. Рахіра мала багато спадкових вад: злодійкуватість, жорстокість, нечесність, заздрість — і не цуралася їх. Вона підтримувала всі темні інстинкти в Саві і цим прив’язала його до себе. Саме внаслідок її намовлянь (що в разі смерті Михайла вся земля дістанеться їм) Сава зважився на вбивство брата.

Коротка характеристика другорядних персонажів

Про решту персонажів із твору дізнаємося небагато. Так, батько Рахіри –  Григорій, родич Івоніки Федорчука, дуже лиха людина, злодій, не має постійного місця перебування, наживається за рахунок крадіжок.

Заможний селянин Василь Чопяк черезалкоголізм опустився, знущався над жінкою, пропивав раніше нажите добро. Його дружина Докія – позитивний персонаж, дбайлива господиня та порядна співчутлива жінка (так, наприклад, Докія допомагає Анні, коли та потрапляє у надзвичайно скрутне становище після смерті Михайла, коли вона народжує дітей від нього, а все село від неї одцуралося). Донька Докії Парасинка – молода дівчина, вона таємно закохана в Михайла Федорчука, проте через те, що його мають забрати у військо, змушена вийти заміж за Тодорику – невродливого, дивакуватого, проте скромного, порядного та хазяйновитого хлопця. Живе з ним досить добре.

Брат Докії Петро – порядний, проте нещасливий чоловік поважного віку, який довгий час не може знайти собі пару. Проте вже ближче до старості він одружується з Анною. Щасливим життям пари, в якої народився хлопчик (їхня головна втіха та надія), і завершується твір «Земля».

Сюжет «Земля» О. Кобилянська  

Основною сюжетною лінією повісті є переживання батьків — Івоніки й Марії.

З цією лінією органічно зв’язані дві інші — кохання Михайла й Анни та Сави й Рахіри.

В розлогій експозиції, перед читачем постає пейзажна картина: село Д. із панським лісом по західній його частині. Читач знайомиться також із заможною ґаздинею Докією Чоп’як, із її нелегкими роздумами про долю єдиної дочки Парасинки, яку турботлива мати хоче якнайшвидше видати заміж, бо в разі своєї можливої смерті, її чоловік- «пияк і марнотратець» Василь, може залишити доньку ні з чим, розтринькавши родинне майно. Найкращим нареченим для Парасинки був би Михайло Федорчук, син Івоніки, бо й землі їхні межують. Але не без вагань відмовляється від думки про цей шлюб, адже Михайлові треба йти на трирічну службу до війська, а за цей час Докія може й померти. Тож Докія зупиняється на синові багатого односельця Онуфрія Жемчука Тодориці, який хоч і не був такий показний, як Михайло, але теж працьовитий і дбайливий, а головне — єдиний син заможних батьків.

Далі дія переноситься на весілля Парасинки і Тодорики. Читач знайомиться з братом Докії — «старим парубком» Петром, панською наймичкою Анною, Михайлом Федорчуком, що був на весіллі дружбою, а також його батьком Івонікою, який у щирій розмові з Докією розповідає про синів, про своє нелегке життя з Марійкою, про їхню тяжку працю, завдяки якій стали заможними господарями, але жодної розкоші собі не дозволяють, тремтять над нажитим добром, особливо над землею. Їх особливо турбує те, що нікому буде обробляти землю, коли Михайла заберуть у військо. Івоніка без вагання вирішує дати пару биків тому, хто допоможе Михайлові залишитися вдома. Але його намагання марні — Михайло змушений іти до цісарського війська. Тут же, на весіллі, Михайло звертає увагу на Анну, яка не може відвести очей від показного хлопця. Він запрошує дівчину до танцю, але через обірвану струну музика змовкла, а руки Михайла і Анни так і не поєдналися.

Михайло розуміє, що батьки навряд чи схвалять його почуття до наймички Анни, адже в них своє розуміння щастя дітей; вони ніколи не погодяться, щоб їхній син одружився з бідною дівчиною. Так окреслюється конфлікт між батьками і дітьми. Зав’язка сюжетної лінії завершується у третьому розділі, де Михайло й Анна зустрічаються в полі.

Розвиток дії пов’язується з перебуванням Михайла у війську. З сьомої глави розповідається про страшні знущання офіцерів над солдатами австро-угорської армії, особливо над колишніми українськими селянами, що не розуміли німецької мови, якою користувались офіцери.

Паралельно розвивається сюжетна лінія Сави — Рахіри, яка має великий вплив на юнака. Батьки засуджували сина за намір одружитися з двоюрідною сестрою по матері. Однак головною причиною їх ворожого ставлення до Рахіри була її бідність. Батько Рахіри походив з циган, був безземельний, жив з випадкових заробітків. Сама Рахіра не любила працювати, була злодійкуватою й хитрою. Тож Івоніка дає зрозуміти Саві, що в разі непослуху може позбавити його належної тому частки землі на користь Михайла. Коли ж Сава всупереч волі батьків хоче одружитися з Рахірою, то вона цілком резонно остерігає його: «Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?» Так старший брат став на заваді молодшому, викликаючи в того почуття заздрості й ненависті.

Рахіра, довідавшись, що Анна чекає дитину від Михайла, спробувала висварити її, проте дістала відсіч. У події втручається Сава, обіцяючи помститися Анні. Драматизм дії зростає, наближаючись до кульмінації. Діставши відпуску з війська, Михайло таємно зустрічається з Анною. Розуміючи, що батьки будуть проти його шлюбу з Анною, Михайло вирішує просити їхньої згоди на свої іменини, у день свого небесного покровителя святого Михайла.

Одної ночі Сава з Михайлом пішли в ліс за деревом, щоб полагодити пліт. На другий день Михайла знайшли в лісі вбитим. Драма, що розігралася в лісі, у творі не показана. Головну увагу письменниця приділила зображенню реакції, яку викликала страшна подія в головних персонажів твору та в односельців. У цій частині повісті розвиток душевних переживань героїв досягає своєї кульмінації. Івоніка майже відразу запідозрює Саву в убивстві, але не виявляє цього, бо боїться втратити останнього сина. Цим і пояснюється, що під час огляду комісією трупа він блискавично сховав кулю, яка випала з плечей Михайла. Під час похорону чути розмови, з яких видно, що селяни знають вбивцю, але не виявляють цього, бо жаліють батьків. На кладовищі чути плачі, зойки. Івоніка звертаючись до Михайла, в розпачі говорить: «Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона отворила пащу й забрала тебе! Дурень ти був на ній, дурень…» Івоніка почав втрачати віру в те, що він є господарем землі. Він відчув її владу над собою, відчув себе її рабом. Вже тут починається розв’язка сюжету, яка логічно випливає з кульмінаційної частини.

В останніх трьох розділах розповідається про те, що сталося через шість років. Івоніка підтримав Анну, що вийшла заміж за Петра, які вирішили вчити свого малого сина, щоб відірвати його від землі.
 

Пропоную перейти за посиланням та прочитати повість повністю.

Скорочено  http://www.ukrlib.com.ua/kratko/printout.php?bookid=1&id=15

Категория: Анализ произведений | Добавил: panova
Просмотров: 8119 | Загрузок: 130 | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии и видеть ссылки на материалы могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск