Хай буде легко. Дотиком пера. 
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим. 
Цей білий світ — березова кора, 
по чорних днях побілена десь звідтам. 

Сьогодні сніг іти вже поривавсь. 
Сьогодні осінь похлинулась димом. 
Хай буде гірко. Спогадом про Вас. 
Хай буде світло, спогадом предивним. 

Хай не розбудить смутку телефон. 
Нехай печаль не зрушиться листами. 
Хай буде легко. Це був тільки сон, 
що ледь торкнувся пам'яті вустами. 

Вірш Ліни Костенко «Хай буде легко...» — філософський етюд про пам’ять, про почуття, про відчуття життя, у якому переміша­лися чорне й біле, добро й зло. Людині потрібне інколи не лише солодке, а и гірке, не лише світле, а и темне, щоб більше поці­нувати те добре, світле, що є.

Тема: розповідь  про прелюдію кохання, момент закоханості, народження почуттів, у які ще не зовсім віриться.
Ідея: дати відчути людині,що їй потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поцінувати те добре, світле, що є.
Літературний рід: лірика
Жанр: етюд
Вид лірики: інтимна, пейзажна
Віршовий розмір: ямб.

Епітети: спомин пресвітлий; білий світ, березова кора побілена; чорні дні; спогад предивний, пресвітлий;
Метафори:осінь похлинулась димом; хай не розбудить смутку телефон; печаль не зрушиться листами; сон торкнувся пам’яті вустами; сніг іти поривався;
Інверсія: спогадом предивним; не розбудить смутку телефон.