Воскресение, 29.03.2020, 08:44
Приветствую Вас Гость | RSS

Словесник

Меню сайта
Время жизни сайта
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

Методический кейс

Главная » Файлы » Украинская литература » Анализ произведений [ Добавить материал ]

Ліна Костенко "Маруся Чурай"
29.03.2016, 18:44

Літературний рід: ліро-епос.   Рік: 1979

Жанр «Маруся Чурай»: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).

Тема «Маруся Чурай»: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєд­нанні з широкою картиною життя України XVII ст.

 В основу роману «Маруся Чурай» Ліною Костенко були покладені реальні історичні події під Полтавою під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. 

Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з бага­тим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.

Головні герої «Маруся Чурай»: Маруся Чурай, Гриць Бобренко,  полтавський полковник Мартин Пушкар,  Галя Вишняківна, війт Семен Горбань. У поемі постають такі історичні особи, як запорожець полковий обозний  Іван Іскра, козак Лесько Черкес, Богдан Хмельницький.

Історично-фольклорна основа твору

Маруся Чурай — напівлегендарна народна поетеса-піснярка. За переказами, народилася близько 1625 р. в Полтаві в родині козака Гордія Чурая. Через віль­нолюбну, горду натуру батько мусив тікати на Січ, брав участь у багатьох протипольських повстаннях. Якось у бою потрапив у полон і був страчений. Вважається народним героєм, оспіваний у думі.

Маруся виростала з матір’ю, їх обох шанували в Полтаві — через славного батька, а також завдяки Марусиному дару складати й співати чудові пісні.

Вважають, їй належать такі відомі пісні, як «Засвіт вста­ли козаченьки», «Летить галка через балку», «Віють віт­ри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «На городі верба рясна», «В кінці греблі шумлять верби» та ін.

Вона була вродливою дівчиною — стрункою, чорня­вою, кароокою, з косою до колін. До неї залицялося бага­то парубків, особливо упадав за нею Іван Іскра (за дея­кими даними, син відомого гетьмана Якова Іскри-Остряниці). Але Чураївна любила іншого — Григорія Бобренка… А втім, усі колізії долі дівчини, які доносять М.Дерегус. до нас народні перекази, докладно змальовано в романі Маруся Чурай Л. Костенко.
Таємнича постать «дівчини з легенди», трагічна історія її кохання приваблю­вали багатьох митців: Л. Боровиковського («Чарівниця»), С. Руданського («Розмай»), В. Самійленка («Чураївна»), М. Старицького («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»), О. Кобилянську («У неділю рано зілля копала»). І все ж най-панорамніше, найбільш історично й психологічно вмотивовано долю Марусі вда­лося змалювати саме Л. Костенко.

Поштовхом до написання роману стала одна з пісень Марусі Чурай — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», за основу якої взято традиційну фольклорно-романтичну колізію: любов — зрада — помста.

Сюжет і композиція «Маруся Чурай»

Дві сюжетні лінії, які переплітаються, — осо­биста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти).

Роман складається з дев’яти різних за обсягом розділів.

I розділ «Якби знайшлась неопалима книга». Дощенту знищена пожежею Полтава 1658 р. Суд над Марусею, яку звинувачено в отру­єнні коханого Грицька Бобренка. На захист Марусі стають козаки — полковник Мартин Пушкар та Іван Іскра. Марусі виносять смертний вирок.

II розділ «Полтавський полк виходить на зорі». Полтавський полк на зорі вирушає в похід боронити волю свого народу. III розділ «Сповідь». Маруся перебуває у в’язниці, вона згадує ди­тинство, батьків, родинні стосунки; дитинство Гриця, його батьків і їхні сімейні стосунки; далі постає історія кохання Марусі й Гриця і його зра­да з Галею Вишняківною. У кінці розділу (він найбільший у творі, цент­ральний) Марусю виводять на страту.

IV розділ «Гінець до гетьмана». Іван Іскра мчить до гетьмана Бог­дана Хмельницького, щоб сповістити про суд над Марусею. Гетьман своїм універсалом скасовує смертний вирок Марусі.

V розділ «Страта». Марусю виводять на площу для страти, де зі­бралася чи не вся Полтава, люди по-різному висловлюються щодо Ма-русиної трагедії. В останній момент перед стратою на площу вривається Іван Іскра з добутим універсалом, у якому наказано скасувати вирок з огляду на пісенний талант Марусі і героїзм її батька Гордія, якого як оборонця України було покарано на горло у Варшаві.

VI розділ «Проща». Маруся вирушає на прощу до Києва і по дорозі знайомиться з мандрівним дяком-філософом, який розповідає їй про Якова Остряницю, Северина Наливайка та Ярему Вишневецького. Маруся глибоко осмислює історію України з розповідей дяка і з побачених у дорозі картин зруйнованої Батьківщини.

VII розділ «Дідова балка». Іван Іскра відвідує старого запорожця, колись визволеного з двадцятилітньої турецької неволі, який оселився під Полтавою й займається різьбярством. Іван попереджає діда про наступ ворожих військ, але той вирішив не покидати свою домівку.

VIII розділ «Облога Полтави». Брами Полтави зачинені, гармати націлені на ворога. Полтава мужньо тримається в польській облозі вже четвертий тиждень. Іван Іскра відвідує самотню Марусю (її мати померла) і пропонує одружитися. Маруся відмовляє парубкові.

IX розділ «Весна, і смерть, і світле воскресіння». Маруся попрощалася з Іскрою, виснажена горем і хворобою, чекає свого кінця. Облогу знято, і місто повертається до звичного життя. Повз будинок Марусі проходять козаки й співають її пісні, а далі дівчата — пісню «Ой не ходи, Грицю».

Проблематика й композиція «Маруся Чурай»

Тематично й композиційно роман надзвичайно складний, багаторівневий, багатопроблемний. Він «нагадує кристал, у якому безліч граней» (В. Панченко). За своєю суттю це — глибоко національний твір. Ліна Костенко здійснила ве­личезну дослідницьку роботу, щоб якомога точніше, зриміше показати, «оживити» Україну XVII ст. Письменниця спершу осягнула, відчула її сама, а згодом, пра­цюючи над романом, відкрила її й для нас, обезсмертила в Слові. Серед порушених у творі проблем:

• таїна, сила й незбагненна, часто без­жальна логіка любові;

• фатальне зіткнення духовного й матеріального, піднесе­ного й приземленого в людському житті;

• доля як наслідок вибору між цими цінностями;

• шляхетність і вірність як шлях порятунку, пристосуванство й зра­да як шлях до загибелі;

• творець і суспільство, нелегка, але висока місія митця в історії свого народу;

• славна й трагічна боротьба народу за свою державність

Така широка проблематика роману й зумовила необхідність ускладненої, «багатоярусної» композиції. В основі твору — дві наскрізні взаємопов’язані сю­жетні лінії: доля Марусі й доля України. Вони прочитуються не лише в конкретно-історичній площині, а й у понадчасовій: Маруся — неповторна, одухотворена, творча особистість, яку намагається поглинути дріб’язковий, егоїстичний, без­жальний буденний світ; Україна — сильна й прекрасна країна, яка протягом століть прагне здобути свободу, державність, але цьому заважають інтриги сусі­дів і підступність своїх перевертнів.

Художнє втілення основних проблем

Як і більшість творів Л. Костенко, роман побудо вано на різкій антитезі, контрасті високого й низького, матеріального й духовного. Такий визначальний кон­флікт «Марусі Чурай».
Для українця того часу основним був осілий, се­лянський спосіб життя. У цьому сенсі цілком типовий образ — Бобренчиха, яка закопалася в землю, «як кріт». Маруся ж з її духовним буттям, моральним максима­лізмом — рідкісний виняток у цьому прагматичному, приземленому світі.

Точно каже Грицева мати: Марусине серце «горде і трудне». Трудне — бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, прагнучи справж­ності й повноти в усьому, у коханні — передусім. Але «нещасливе щастя» Марусі в тому, що її «горде і трудне» серце, не питаючись розуму, вибрало саме Гриця Бобренка. У почутті любові є якась ірраціо­нальна стихія, що самовладно полонить людину.

На відміну від Марусі Гриць — якраз типова, звичайна людина. Його душа розчахнута, роздвоєна між небом і землею, духовним поривом і практичним роз­рахунком. Більшість людей переживає таку ж роздвоєність, як і Гриць. Тут най­головніше — зробити правильний вибір, щоб не занапастити себе. Гриць робить вибір хибний — слабодухо дозволяє затягнути себе в болото буденщини, а відтак утрачає лицарську гідність, щирість, красу, окриленість душі (козацькі чесноти) — усе те, за що Маруся, напевне, й покохала його. ж

Думаючи у візниці про свою непросту любов, Маруся знаходить вельми точні слова, які пояснюють першопричину їхньої трагедії:

Моя любов чолом сягала неба,
А Гриць ходив ногами по землі.

Дивовижно перегукуються ці колізії з епохою, у яку авторка створювала роман.

Ліна Костенко підкреслює: Маруся й Гриць представляють дві протилежні життєнастанови, два полярні типи людей. Цільність характеру, краса душі Ма­русі виростають із гармонійних стосунків її батьків. А роздвоєність Грицевої душі — це, вочевидь, продовження життєвої поразки його батька — запорозького козака Бобренка, що «став домашніх хоругв хорунжим» й опинився під п’ятою своєї вічно незадоволеної дружини. Від життєвого вибору людини залежить і ха­рактер її смерті. Марусин батько загинув як хоробрий козак — страшною, муче­ницькою, але славною смертю, про його героїчну загибель співають кобзарі, а бать­ко Гриця згинув, як і жив (потонув у річці). Та й Гриць прийняв зовсім не козацьку смерть. Отже, людина — єдина потенційно вільна істота на землі, У будь-яку епоху, лри будь-яких обставинах вона може вибирати свій шлях.

Авторка зовсім не приховує складності проблеми: за будь-який вибір дово­диться платити. Такі люди, як Гордій Чурай, Маруся, вибирають шлях правди, честі, совісті й тому бідують, а часто й гинуть у неправедному світі, але здобувають славу. Такі ж люди, як Гриць, намагаються поєднати непоєднанне, постійно ско­чуються до компромісів із сумлінням і зрештою стають на дорогу зради.

Доля героїні тісно переплітається з долею України, усієї нації, саме завдяки тому, що Маруся — піснярка, поетеса:

Коли в похід виходила батава, —
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі’, знамена і її пісні.    Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!
Так Л. Костенко показує роль митця в історії, у долі народу, Батьківщини. Завдяки своєму талантові проста дівчина з Полтави стала душею України. Адже пісенним словом виражала сутність свого часу, окрилювала людей.

Не випадково ставленням до пісні персонажі роману виявляють рівень своєї духовності. Так, полтавські міщани здебільшого розмежовують пісню та її творця. Це свідчить, що митець залишається незрозумілим і приреченим на самотність. Натомість на захист Чураївни та пісні як єдиного цілого стають духовні побратими Марусі — Іван Іскра, Лесько Черкес і сам Богдан Хмельницький.

Коли Маруся усвідомила зраду коханого, вона відмовилася жити. Аби заглуши­ти нестерпний душевний біль, дівчина шукала фізичної смерті, натомість смерть знайшла Гриця. Від цього біль переріс усі межі й ніби викинув Марусю в інший світ. Не випадково на суді вона мовчить — її зовсім байдуже суєтне життя, вона-на самоті із собою, зі своїм болем, єдиний порятунок од якого — смерть.

Та не такий фінал судився дівчині, попереду її чекало очищення й воскресіння, Вельми важливий у структурі роману розділ «Проща». Поховавши матір, Маруся йде на прощу до Києво-Печерської лаври. Перед її очима постає виснажена без­перервними війнами українська земля, на якій «споконвіку скрізь лилася кров>, Співпереживання людського болю очищає душу від болю особистого, приму­шує вирватися зі смертного кола мовчання, самоти.

Як наслідок — з’являється життєрадісна яснота й «усміхненість» діда Галерника (розділ «Дідова Балка»). Цьому «самітникові і химернику» будь-яку лиху годину допомагали переживати презирство до смерті й зневага до ворога. Галерник -яскраве уособлення мудрої, життєрадісної, завзятої, невмирущої української душі Тема нездоланності, підготовлена розповіддю про химерного мешканця Дідової Балки, продовжується і в розділі восьмому — «Облога Полтави». Над долею Полтави і над долею Марусі Чурай нависає одне й те ж питання: бути чи не бути? І якщо Марусине життя згасає, то Полтаві, Україні — таки всупереч усьому бути! Адже знову оживає Дідова Балка, увесь сплюндрований край.

В останньому розділі вічний колообіг, нескінченність життя демонструє кар­тина весняного пробудження природи. Маруся відчуває подих цього мінливого й невичерпного, прекрасного й трагічного, неповторного, як пісня, як музика, життя. З її піснями полтавський полк знову вирушає в похід. Триває боротьба за волю України, і пісня Марусі Чурай теж стає часткою цієї боротьби, часткою душі народу.

Історія в романі

Оживають у романі історичні герої, яким авторка дає таку саму оцінку, як і народна творчість: Іван Іскра, «полковий обозний, син Остряниці Якова», Лесько Черкес, «він стане потім побратимом Разіна — Леськом Хромим», Мартин Пушкар, «ще не старий. І славу мав, і силу», Богдан Хмельницький. Вони — запорожці, «люди без круть-верть, все кажуть щиро», для них є один закон — правда, тому вони всі захищають Марусю на суді. Козаки здатні віддати життя за рідну землю, вони справжні лицарі, що жартують зі смер­тю під час жорстокої облоги Полтави.
Письменниця не оминає увагою стану земель усієї України, а це видовище жахливе. Іван Іскра, поспішаючи до гетьмана зі звісткою про покарання Марусі, бачить: «У Києві — пекло. У Хвастові — чорно. Кипить і клекоче усе за Дніпром». Земля підпливла люд­ською кров’ю. Особливо гостро переживання за рідну землю зву­чать у четвертому розділі, коли Маруся відправилася на прощу до Києва. Дорогою вона бачить страшну руїну на колись прекрасних просторах. Винуватці — загарбники і зрадники — Ярема Вишневецький, Радзивілл. Зрадливий нащадок Байди розорив Україну по­датками, які «брав за все — живе і неживе», «бенкетував, сідав на шию хлопу, пускав дівчат по світу без коси... тримав усе оружною рукою. Був кам’яніший од своїх твердинь.» Моторошно заходити у села-пустки, вкриті воронням, якого — «аж темно», бо коли Ярема тікав, то
...все карав, карав, карав призвідців.
Рубав їм руки, вішав, розпинав, садив на палі, голови стинав.
Страшний по ньому залишався слід — козацьких тіл кривавий живопліт.

Та ще страшніша картина розгортається в самому Києві:

Дзвіниця — мертва. Обгоріли крони.
І все німе — і гори, і Поділ.
В Литву до себе вивіз наші дзвони литовський гетьман Януш Радзивілл.
Не писалися книги про історію України в той час, та історія її написана кров’ю на нашій землі піснями і невільницькими плана­ми, «могилами у полі без імен, дорогою до Києва з Лубен». Видатна українська письменниця Ліна Василівна Костенко, на мою думку, написала «велику книгу нашого народу», про яку так мріяв манд­рівний дяк, супутник Марусі Чурай.

Так, у розділі «Полтавський полк виходить на зорі" ми бачимо виступ на війну сміливих і гордих українських козаків, здатних заради Батьківщини віддати своє життя:
«Вартуй! Вартуй!» — з Курилівської брами.
♦ Вартуй! Вартуй!» — від Київських воріт.

Гетьман зображений у творі людяним та справедливим, образ Хмельницького — узагальнений образ ідеального народного вата­жка, правителя, гетьмана. Та й загалом історичний роман у віршах «Маруся Чурай» — втілення ідеального бачення історії народу, збе­реження його духовності.

Полум’яним патріотом, мужнім оборонцем своєї землі є бать­ко Марусі — Гордій Чурай. Швидкий на розум, чистий серцем Чурай не терпів кривди, знущання над людьми. За людську правду він загинув у бою з ворогами. Та не загинув у пам’яті людей. Про його славні подвиги складено пісні, які передаються з покоління в поко­ління:
...пішов у смерть — і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб’є.

 

 Полтавці добре пам’ятають оспіваного в піснях козака Байду — першого гетьмана українсько­го козацтва Дмитра Вишневецького, великого патріота, який став на захист українських земель від турецько-татарських нападни­ків. Вони згадують часи, коли на півдні України, за Дніпровськими порогами, зароджувалось братерство мужніх лицарів, що потім наз­вано українським козацтвом, запорожцями.
Розповідаючи про життя українських міст і сіл періоду визволь­ної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельниць­кого,

Пісні Марусі Чурай

«Засвіт встали козаченьки»

У пісні розповідається, як козаченьки, що «засвіт встали», вирушають у похід. Козак заспокоює свою кохану Марусю та просить її помолитись Богу за нього. Проводжає мати свого сина в далеку дорогу й просить його «через чотири недільки» додому вертатись. Молодий козак не вірить, що швидко повернеться з походу, бо «кінь вороненький в воротях спіткнувся». Син не знає, чи вернеться живим, чи ляже в полі, а тому просить матір прийняти його кохану Марусеньку «як рідну дитину». Мати бідкається, що ж то за час настав, «щоб чужая дитиночка За рідную стала».
Тема: зображення походу козаків, розлучення хлопця з матінкою і коханою.
Ідея: звернення сина до матері, щоб вона прийняла його кохану як свою дитину.
Жанр: літературна козацька пісня.
Художні особливості твору
Епітети: «ясні очі», «мати… слізко проводжає», «кінь вороненький».
Повторення: перший і останній куплети.
Метафори: «Стоїть місяць», «кінь спіткнувся», «година настала».
Звертання: «Прощай, милий мій синочку», «Ой рад би я, матусенько», «Яка ж би то, мій синочку».
Риторичні оклики: «Через чотири недільки Додому вертайся!». «Бо хто знає, чи жив вернусь, Чи ляжу в полі!».
Риторичне запитання: «Щоб чужая дитиночка За рідную стала?».

«Віють вітри, віють буйні»

Пісня Марусі Чурай «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка страждає в розлуці з «милим, чорнобривим». Для неї це – «люте горе», вона себе порівнює з билинкЬю в полі, що росте на піску, без роси, на сонці. Починається твір поетичним паралелізмом (дерева гнуться – сльози не ллються) і закінчується риторичними питальними та окличними реченнями. Має струнку організацію, дуже мелодійний, і донині користується популярністю.
Тема: відтворення страждань дівчини за своїм милим.
Ідея: возвеличення щирого почуття кохання.
Художні особливості твору
Метафори: «віють вітри», «дерева гнуться».
Епітети: «Щаслива билинка», «люте горе», «тяжко жити». ,
Риторичні запитання: «Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?», «Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?», «Де ти, милий, чорнобривий? Де ти?».
Риторичний оклик: «Озовися!» .

 

Категория: Анализ произведений | Добавил: panova
Просмотров: 3654 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии и видеть ссылки на материалы могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск