Стояла я і слухала весну...

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну» (1895) сповнений свіжості й тепла прекрасної пори року. Всього у двох строфах Леся Українка вмістила багату палітру відчуттів, які бентежать душу навесні. 

Лірична героїня вміє не просто слухати весну, а ніби спілкується з нею як із персоніфікованим образом. 

Жанр: пейзажна лірика

Ідея:  віра в перемогу світла над темрявою, життя — над смертю.

Тема : Любов до навколишнього світу.

Художні засоби: уособлення, метафора; синтаксичні засоби; інверсія.

Дієслівний ряд стояла, слухала, говорила, співала, шепотіла передає мінливість світлих почуттів героїні.

Особливо Леся Украïнка любила весну як пору вiдродження, оновлення, надiï. Тому лiрична героïня ïï поезiï стояла i «слухала весну», яка ïй «багато говорила», спiвала пiснi про любов, молодiсть, радощi й мрiï. Прекрасна пейзажно-iнтимна поезiя покладена на музику. Ця поезія сповнена виразними інтонаціями через недосяжність щастя, втому від життєвих змагань. Вміння  ліричної героїні «слухати весну» дало їй змогу почути дзвінку й голосну пісню, закличну мову і таємний шепіт. Голоси весни оспівують любов, юну красу, радощі — все те, про що колись мріялось.