Уста говорять: «він навіки згинув!» 
А серце каже: «ні, він не покинув!» 
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? 
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, 
Тут в глибині і б’ється враз зі мною: 
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» 
Так завжди, чи в піснях забути хочу муку, 
Чи хто мені стискає дружньо руку, 
Чи любая розмова з ким ведеться, 
Чи поцілунок на устах озветься, 
Струна бринить лагідною луною: 
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» 
Чи я спущусь в безодні мрій таємні, 
Де постаті леліють ясні й темні, 
Незнані й знані, і наводять чари, 
І душу опановують примари, 
А голос твій бринить, співа з журбою: 
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» 
Чи сон мені склепить помалу вії, 
Покриє очі втомлені від мрії, 
Та крізь важкі, ворожії сновиддя 
Я чую голос любого привиддя, 
Бринить тужливо з дивною журбою: 
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» 
І кожний раз, як стане він бриніти, 
Тремтять в моєму серці тії квіти, 
Що ти не міг їх за життя зірвати, 
Що ти не хтів їх у труну сховати, 
Тремтять і промовляють враз зо мною: 
«Тебе нема, але я все з тобою!» 
Kimpolung, 7.06.1901

 У вірші Лесі Українки «Уста говорять: «Він навіки згинув!» лірична героїня серцем вірить у те, що коханий, хоч і загинув фізично, та не покинув її, його образ, його душа супроводжують її всюди: і в піснях, якими вона намагається зарадити горю, і в дружній розмові, і у мріях, і навіть уві сні.

Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.

Ідея: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці.

Головна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!».

Жанр: інтимна лірика.

Художні засоби:

епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя.

метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії.

порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча.

риторичні запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?

оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!».

епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!».

символи: квіти — уособлення кохання

Поезія ніби утверджує відому тезу: «Людина жива, доки жива про неї пам’ять». Рефреном звучить у кінці кожної строфи «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» Сумує лірична героїня й про те, що так і не судилося цьому коханню стати взаємним, бо ЇЇ почуття — «квіти» — він так і не зміг за життя зірвати. Закінчується вірш словами: «Тебе нема, але я все з тобою!», бо «квіти»-почуття продовжують бриніти в серці люблячої жінки.