Ліна КОСТЕНКО

ПАСТОРАЛЬ ХХ СТОРІЧЧЯ

Як їх зносили з поля! 
Набрякли від крові рядна. 
Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. 
Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна 
вже не виведе з горя отих матерів.

             А степам

будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, 
те покиддя війни на грузьких слідах череди. 
Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, 
голуб'ята, анциболи, хоч не роди!

Їх рвонуло навідліг. І бризнуло кров'ю в багаття. 
І несли їх діди, яким не хотілося жить. 
Під горю стояла вагітна, як поле, мати. 
І кричала та мати:

– Хоч личко його покажіть!

Личка вже не було. Кісточками, омитими кров'ю, 
осміхалася шия з худеньких дитячих ключиць. 
Гарні діти були. Козацького доброго крою. 
Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.

Вечір був. І цвіли під вікнами мальви. 
Попід руки держала отих матерів рідня. 
А одна розродилась, і стала ушосте – мати. 
А один був живий. Він умер наступного дня.

Ідейно-художній аналіз

Вірш «Пастораль XX сторіччя» побудований на антитезі заголовка твору і його змісту. Перед нами розгортається болюче, трагічне відлуння війни, яка не обминула жодної української родини.

Тема:  страшний парадокс сліпого відлуння війни: гинуть діти, а старшим людям соромно, що вони живуть.
Ідея:  життя приходить на зміну смерті, установлюючи істину – життя вічне і безперервне ( мати одного хлопчика була вагітна, коли син помер, вона народжує іншу дитину). 

Це сюжетний вірш: зображена картина загибелі трьох сільських пастушків Павла, Сашка, Степана, які розбирали стару гранату і стали жертвою «смертоносного відлуння» війни. Здавалося б, рости, мужніти треба, але цю звичну, природну схему життя ламає відлуння війни — залишена в полі граната.
Показано горе матерів, родичів, навіть природа відреагувала на страшну безглузду смерть дітей (« навіть сонце упало ниць»).

Назва гірко саркастична, протистоїть ідейному змісту: пастораль – мирне, безтурботне, чисте життя

(Пастораль -   (фр. pastorale — пастушачий, сільський)– невеликий мистецький твір з ідилічними зображеннями сцен сільського життя на лоні природи, де умовно пастухи й пастушки співали, грали, кохалися). А у творі –смерть і горе. 
Наявне експресивне художнє зображення: короткі рубані речення, що підкреслюють бездонність невчасного горя і невтишимий біль («Гарні діти були. Козацького доброго роду»).   

Поетеса змальовує жахливий епізод, починаючи з кульмінації: убитих дітей несуть з поля.

Трагізм змальованої події підсилюється яскравим ліричним началом вірша.Поетеса сама гостро переживає непоправність утрати. У її словах — схвильованість, розпач, біль. Відчай і горе матерів поетеса передає через згадку про Аріадну. «Ниткою Аріадни» називають рятівний засіб виходу з дуже скрутного становища.

Тема історичної пам'яті народу, що є безцінним джерелом, яке живить національну свідомість, не дає їй згаснути.

У вірші «Пастораль XX сторіччя» Л. Костенко зуміла сказати про невимовне. І в цьому велич її твору.

Тема війни  в поезії «Мій перший вірш написаний в окопі»: вірш-спогад про дитинство, вбите на війні:  згадує поетеса свій перший вірш, який вона написала на стіні, сипкій від вибухів, де в окопах кілька діб дві сім’ї переховувались. То був перший біль від недитячих вражень.