СВІТЛИЙ СОНЕТ
Як пощастило дівчині в сімнадцять,
в сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози - це квітуча вишенька,
що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємістю:
хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому: бо любить іншу дівчину,
а вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

Джерело: Поезія, "Наукова Думка", К., 1998.

Тема: Розпач від неподільного першого почуття кохання.

Жанр: інтимна лірика, сонет

“Світлий сонет” починаємо аналізувати з назви : сонет – бо витонченість його форми відповідає поважній темі; світлий – бо він про юність , найщасливішу, найсвітлішу для кожного пору життя. 

Поетеса називає дівчину "квітучою вишенькою". Романтична дівчинка ще не розуміє, що її дівочі почуття, які прокинулись у ній, хай і без взаємності, — це і є велике щастя людської весни, яка промайне вишневим цвітом і розтане невловимо. У чому ж щастя сімнадцятирічної юнки, яка сумує - ридає над нерозділеним коханням ? Щастя і печаль водночас . Чи не парадоксальне поєднання? Ні! Вона щаслива, ця “плакуча вишенька”, бо пережила глибоке духовне очищення: покохавши, піднялася над власним ego , винищилася в людяності, стала незмірно багатшою, душевно щедрішою, навчилася дарувати своє тепло іншим.

Світло — це ранок життя, юність, це пробудження першого кохання. Проте для молодої героїні перше кохання виявилося непростим, без взаємності. Нерозділене кохання супроводжують щастя і печаль вод­ночас. Сімнадцятирічна дівчинка ридає — для неї це велика трагедія, лірична героїня — досвідчена жінка, яка осягнула науку почуттів, мудро стверджує: «все як слід». На пере­тині цих полярних поглядів виникає легкий сумовитий усміх, який пронизує вірш. Злива почуттів жінки характеризується словами на означення горя — «сумна», «печаль», «ридає», «сльо­зи», «неприємність». Лірична героїня по-іншому, з висоти життєвого досвіду оцінює нерозділене кохання — вона певна, ще душа дівчинки вивищилась, стала незмірно багатшою, пережила глибоке емоційне очищення, тому й використовуєть­ся відповідна лексика: «це ще не сльози», «пощастило дівчинці». Попереду в неї справжні випробування, тривоги, гіркі розчарування, але це невідомо юнці, яка пережимає пер­шу поразку в почуттях так болісно і безпосередньо. Моло­денька «вишенька» через страждання і смуток доторкнулася до світлого людського почуття, пізнала його силу і красу. Лірична ж героїня по-іншому, з висоти життєвого досвіду оцінює нерозділене кохання — вона певна, що душа дівчинки стала багатшою. Попереду в неї справжні випробування, тривоги, розчарування, але це невідомі юнці, яка переживає першу в житті поразку.

Анiтрохи не сумно, що дiвчина печальна, бо ця печаль - вісник нового, справжнього, глибоко кохання. Це велике щастя. Неперевершено Лiна Костенко оспiвує безсмертне почуття - Любов.