Тут обелісків ціла рота. 
Стрижі над кручею стрижуть. 
Високі цвинтарні ворота 
високу тишу стережуть. 
Звання, і прізвища, і дати. 
Печалі бронзове лиття. 
Лежать наморені солдати, 
а не проживши й півжиття! 
Хтось, може, винен перед ними. 
Хтось, може, щось колись забув. 
Хтось, може, зорями сумними 
у снах юнацьких не побув. 
Хтось, може, має яку звістку, 
які несказані слова… 
Тут на одному обеліску 
є навіть пошта польова. 

Джерело: Поезія, "Наукова Думка", К., 1998. 

Особливий настрій поезії створює спільність, однаковість, однозначність почуттів, якими охоплена лірична героїня і її сучасники.

Тема. У вірші звучать і пекучі спогади про пережите, і біль, викликаний спогляданням могильних плит військового кладовища.

Авторка досягає великої сили художньої експресивності, використовуючи анафору, щоб передати розпач можливості щось змінити. Уживаючи неозначені займенники, Л. Костенко об’єднує почуття і тих, хто загинув, і тих, хто залишився живий. Поетеса говорить про безмежний борг живих перед мертвими, про життя, про смерть і безсмертя. Це підкреслює й метафора «обелісків ціла рота».

Це своєрідна  данина пам’яті всім загиблим в роки Великої Вітчизняної війни. Присвячено всім, хто не повернувся з поля бою, нагадує про себе нащадкам лише солдатськими обелісками. Цю цвинтарську тишу тільки порушують слова : « Лежать поморені солдати, а не проживши й півжиття». Анафора  - повтор слів «Хтось може..» підкреслює напругу твору, надає збереженню пам’яті, підсилення роздумів про війну.

Поезія розкриває складний філософський смисл, який торкається проблем історичної пам'яті і людської духовності. Майбутнє починається кожної миті. Наше життя — це миттєвість між минулим і майбутнім. Поетеса формулює систему духовних цінностей, які варто брати з собою в майбутнє з безперервного потоку днів, що минають.

Серед цінностей, які поетеса рекомендує взяти із собою в майбутнє, виділяється "посмішка Джоконди" (ознака жіночності, довіри і доброти) та погляд "рафаелівської Мадонни" (любов до сина, якого вона тримає на руках, тривога за його майбутнє і готовність усе зрозуміти і все простити). Для поетеси важливими життєвими цінностями є природність почуттів і близькість до природи взагалі:

Не всі здатні збагнути красу життя. Цей вірш для особливих сердець: філософська глибінь поезії майстерно поєднує символи вічного і запити сучасного інтелекту, що є спадкоємцем людських цивілізацій.