Два кольори
Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,-
Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,
Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.

Мене водило в безвiстi життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

Менi вiйнула в очi сивина,
Та я нiчого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

«Два кольори» аналіз

Вид лірики: особиста (інтимна).

Жанр твору: пісня.

Провідна тема твору «Два кольори» — це роздуми про долю людини, про те, що для неї найдорожче, це вияв любові до рідної матері, яка своїми руками вишила синові сорочку червоними і чорними нитками, що стала ліричному герою й оберегом на все життя, і нагадуванням про рану домівку.

Ідея «Два кольори»— заклик не забувати про своє коріння, про батьків, про те, що є основою життя.

Композиція твору.

Вірш «Два кольори» написаний у формі монологу сина. У якому він висловлює свою любов до матері й  подяку за її любов і турботу.

Римування — перехресне: навесні — мані, шляхами — нитками.

Віршовий розмір: п’ятистопний ямб із пірихієм.

Образи твору «Два кольори».

Головний образ твору — ліричний герой, який за ментальністю, за вихованням українець. Адже, коли «малим збирався навесні піти у шлях незнаними шляхами», у подарунок від матері отримав сорочку, вишиту «червоними і чорними нитками», — традиційний символ побажання доброї долі. Сорочка, щасливі і сумні дороги, мамина любов допомагають повніше розкрити характер ліричного героя.

«Два кольори» художні засоби

епітети: «незнані шляхи», «щасливі і сумні дороги», «вишите життя»;

метафори: «водило в безвісти життя», переплелись… мої дороги, «війнула в очі сивина»;

символи: «червоне — то любов, чорне — то журба», вишита сорочка — символ материнської любові, дорога — символ життєвого шляху; рефрени «два кольори мої, два кольори», «червоне — то любов, а чорне — то журба» утверджує читача у думці, що все життя — то і є поєднання двох його кольорів: червоного — символу любові та чорного — символу журби.

Займенником «мої» автор указує, що приймає і розуміє цей закон життя. Про це свідчить третя строфа: «Мені війнула в очі сивина…» І виявляється, шо оцей самий «горточок старого полотна» і є те головне, шо зрозумів про життя ліричний герой: материнська вишиванка поєднала у собі всі радощі і болі та зберегла тепло любові. Усе життя людину супроводжують два кольори: червоний символізує любов, а чорний — журбу. Такими самими кольорами вишивали рушники, сорочки українські жінки. Вишиту цими кольорами сорочку й рушник усе життя Павличко зберігав як найдорожчу святиню, бо їх вишила мати й дала синочку, щоб вони оберігали його від усякого лиха.