Решетова Світлана  «Жива пам’ять». 

Три берізки стоять на узліссі,                     Пам’ять не відлітає у вирій.

Де, як руно, зелена трава.                         Пам’ять замкнута, неговірка.                    

У старому дубовому лісі                            Тільки пам’яті хочеться вірить,

Три берізки, як пам’ять жива.                     Хоч вона і болюча, й гірка.

Що і як, розказати не беруся:                     Знову листячко залопотіло –

ліс тримає легенду свою.                           тихнуть птиці і нишкне трава.

Тут колись білокоса Маруся                       Три берізки, як полум’я біле,

рятувала солдат у бою.                              Три берізки, як пам’ять жива.

Тема: природа – вічний свідок подій людей.

Головна думка: возвеличення  людей, які під час війни рятували солдат, ризикуючи власним життям; шанування пам’яті про героїв; гармонія людини і природи, яка відчуває стан людини, допомагає їй, пам’ятає про події.

Жанр: громадянська лірика.

За жанром вірш схожий до ліро-епічної легенди: має вступ, опис події, ліричний відступ про пам'ять, висновок: «пам'ять жива».

Віршовий розмір:

UU—/ UU—/ UU—/ U

UU—/ UU—/ UU—/    -   тристопний анапест

 Перехресне римування, чоловіча рима –  2 та 4 рядки, жіноча рима – 1 та 3 рядки.

Художні засоби:

Порівняння: «як руно, зелена трава», «три берізки, як пам’ять жива, як полум’я біле»

Персоніфікація: «ліс тримає легенду свою», абстрактне поняття пам’яті.

Метафора: «пам’ять не відлітає», «листячко залопотіло», «нишкне трава».

Епітет: «пам’ять замкнута, неговірка, і болюча, й гірка».

Анафора: «пам'ять», «три берізки».

Градація: «замкнута, неговірка, і болюча, й гірка».

Символічне повторення цифри три вказує святість події, трикратність буття.

Символ берези – це символ життя, пам’яті про Батьківщину.

Символ дубового лісу – захисник, рятівник, міць духу.

Символ зеленої трави – вічність та оновлення життя.

Вірш має своєрідне обрамлення: «Три берізки стоять на узліссі,…

                                                       …. Три берізки, як пам’ять жива.»

Ліричний герой пишається вчинками своїх співвітчизників та пам’яттю наступних поколінь, які такі події беруть собі за приклад.

Вірш складає враження, що природа немов переносить у той час, у ті події, свідком яких вона була. Кожна берізка, кожний листочок зберігає пам'ять про героїв, змушуючи схилитися перед їх подвигами. Як ніколи відчувається єднання природи і людини, їхня спільна боротьба за добро на Землі. Гордість за наш народ передається через величність лісу. Поки жива пам'ять, живуть у серцях і наші захисники.