Яблука доспіли, яблука червоні!
Ми з тобою йдемо стежкою в саду,
Ти мене, кохана, приведеш до поля,
Я піду — і може більше не прийду.
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста, —
А тепер у серці щось тремтить і грає,
Як тремтить на сонці гілка золота.
Гей, поля жовтіють, і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обніми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
1911—1918
Збірка — «Під осінніми зорями» (1918)
Тема: Показ любові, яка має закінчитися (розтавання), йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець.
Ідея: Вміє розтаватись той, хто вмів любить.
Лірична мініатюра. Інтимна лірика.
Художні засоби:
Епітети: яблука червоні, гілка золота, радісні уста.
Паралелізм між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт і згасання в природі. Біль розлуки відтіняє пейзажна картина осені:
Метафори: жар серця відчувається у вірші..
Крилатий афоризм: «Вміє розставатись той, хто вмів любить». В основі вірша — філософська думка про минучість кохання.
Лірична мініатюра "Яблука доспіли, яблука червоні…" – один із чудових зразків любовної лірики М. Рильського.
Основний мотив вірша взятий з життя, з народної творчості. В одній народній пісні мовиться:
Не всі ж тії та сади цвітуть,
Що зарання розвиваються,
Не всі ж тії та вінчаються,
Що любляться та кохаються.
Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце на зорі юності.
Характерною рисою композиції вірша, розвитку його ідеї є паралелізм між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт і згасання в природі:
Яблука доспіли, яблука червоні!..
Вже й любов доспіла під промінням теплим,
І її зірвали радісні уста…
Це зіставлення відзначається прозорою метафоричністю. Жар серця закоханих дає відчути епітет червоні (яблука), який, крім свого прямого значення, має й переносне: героїв зігріває в житті гаряча, як літнє сонце, любов.
Передчуття розлуки тривожить серця закоханих ("А тепер у серці щось тремтить і грає…"), навіває їм сумний настрій.
Біль розлуки відтіняє пейзажна картина осені:
Гей поля жовтіють, і синіє небо,
Плугар у полі ледве маячить…
Поцілуй востаннє, обійми востаннє;
Вміє розставатись той, хто вмів любить.
У вірші зображено красиве кохання чистих і благородних людей. Про це сказано рядком, що звучить, як крилатий афоризм: "Вміє розставатись той, хто вмів любить".
Покладений на музику композитором Г. Подельським вірш здобув велику популярність як пісня-романс.
У поетичному спогаді ніжного лірика В. Сосюри цитується рядок із цього вірша:
Бігли ми в атаку, кров багрила трави,
І дощем залізним падала блакить…
А в душі сіяло тепло і ласкаво:
"Вміє розставатись той, хто вмів любить".
("Максимові Рильському")
|