ШОПЕН
 
Шопена вальс... Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчеиий цілунок?

Шопена вальс, пробреньканий невміло
На піаніно, що, мовляв поет,
У неладі "достигло идеала",
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми,
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу, і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереборні парості трави...

В сніги, у сиву сніжну невідомість,
Мережані, оздобні линуть сани,
І в них, як сонце, блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий — хто вгадає? —
Гарячий чи холодний-хто, збагне ?-
Останній, може, може, перший усміх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю
Б'є сніг із-під холодних копитів,
Метнулось гайвороння край дороги

I простяглась пустиня навкруги.
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше І
Це щастя! Щастя! — Я приліг до гриви,
Я втис у теплі боки остроги —
І знову бачу .те лице, що ледве
Із хутра виглядає... Що мені?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радості — хто теє скаже?
То сльози смутку-хто те розгада?

А вечір палить вікна незнайомі,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синій ліс просвічує огнем,
А вітер віти клонить і співає
Мені в ушах... Це щастя! Це любов!
Це безнадія ! Пане Фредеріку,

Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це — тільки вигадка моя
Проте... Нехай вам Польща , чи Жорж Занд
Коханки дві, однаково жорстокі! —
Навіяли той ніжний вихор звуків,-
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте... 
1934 p.

Книга „Літо” (1936).

Вірш присвячено всесвітньовідомому польському композитору, автору чудових музичних творів, палкому патріоту своєї Вітчизни, який змушений був після повстання 1831 року жити далеко від рідної домівки — в Парижі. На чужині він і помер, за заповітом його серце поховано в одному з варшавських костьолів. Особлива сторінка в біографії Шопена — драматичні стосунки музиканта з французькою письменницею Жорж Занд. Він був безнадійно закоханий у цю жінку, яка стала його мрією, недосяжним ідеалом, нездійсненним щастям.

Жанр - віршована психологічна новела.

Стиль – романтизм.

Тема: Образом вальсу автор підкреслює могутність впливу творчості на людини, а також порушує морально-етичні проблеми сенсу. людського життя.

Вірш М. Рильського „Шопен” відзначається інтонаційністю й нагадує монолог схвильованої людини. Мова наближена до розмовної, рядки не римуються. Таким чином, маємо яскравий зразок білого вірша, написаний п’ятистопним ямбом.

На фонетичному рівні прослідковується висока майстерність поетичного звукопису М. Рильського. Тут і алітерації, і асонанси, і звукові повтори, що виражають стан героя, викликаний звуками вальсу. У першій строфі помітні асонанси о та а, що створюють ритмомелодичне враження від музики Шопена. Це враження підсилюється алітераціями н,с, в, х. У другій строфі асонуються е, о, і; прослідковуються алітерації н, л. У третій – асонанси і, и, о; чітко повторюються алітерації с, н.

Анафора: „Шопена вальс”, „Це щастя! Щастя!”, „То сльози...”, повтор сполучника „А...”

У творі М. Рильський прагне передати словами ритм, мелодійність незрівнянної музики композитора, і вже в першій строфі він характеризує звуки шопенівського вальсу, використовуючи цілу гаму епітетів, підсилених порівняннями: кокетливо-свавільні, сумні, я к вечір золотого дня, жагучі, як нескінчений цілунок. Щоб передати вплив цих неповторних звуків на душу людини, М. Рильський малює уявну картину — прекрасну жінку-мрію, образ якої викликає в душі слухача безсмертна музика геніального композитора. Це лише плід поетичної фантазії, лише здогад про почуття музиканта, переплавлені в мелодії вальсу під впливом нещасливого кохання до Жорж Занд:

Важливим є те, що поет за допомогою слова, використовуючи широку палітру художніх засобів, передає ту повінь емоцій, які народжує в душі людини музика. Серед них найбільше епітетів: усмішка примхлива, срібна даль, злагідніло серце, сива невідомість, лукава чи журлива, гаряча чи холодна усмішка. Таємничість музики, загадковість, секрет її впливу ніби підкреслюються численними риторичними запитаннями.

Емоційно забарвлені слова (примхлива, жагучих, пробреньканий, злагідніле, пристрасть, журливий тощо). Яскраво виділяється професійна лексика (вальс, грав, звуків, піаніно, музиканте),

Контекстуальні синоніми (палить, пройнялася (жаром), просвічує (огнем); мережані, оздобні (сани)).

Антоніми - (гарячий – холодний; сльози радості – сльози смутку; щастя, любов – безнадія).

Автор підключає семантику кольору й світла в манері імпресіоністичного живопису. Він використовує дієслова, що відтворюють „світіння” фарб („вечір палить вікна”, „хмара жаром пройнялась”, „ліс просвічує огнем”). Колір у поезії виступає основним компонентом метафоричного образу, що побудований на зорових відчуттях. Тут М. Рильський використовує прикметники („золотого дня”, „даль... срібну”, „сиву невідомість”, „синя хмара”, „синій ліс”). Основою для створення метафоричних образів є іменники, що означають джерела світла (іскра, дня, сонце, огнем).

Метафори („шукає злагідніле серце ласкавих ліній і негострих фарб”; „земля ховає непереборні парості трави...”; „блиснув із-під вій... усміх”; „б’є сніг з холодних копитів”; „вечір палить вікна незнайомі”; „вітер віти клонить і співає мені в ушах” тощо); порівняння („сумних, як вечір...”; „жагучих, як нескінчений цілунок”; „в них, як сонце, блиснув із-під вій); епітети (усмішка примхлива; звуків кокетно-своєвільних, сумних, жагучих; злагідніле серце; ласкавих ліній; синій ліс; сиву сніжну невідомість тощо); риторичні запитання (Ну хто не грав його І хто не слухав?.. Лукавий чи журливий – хто вгадає? ).