Лірика після повернення із заслання.

РОСЛИ УКУПОЧЦІ, ЗРОСЛИ
 
Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!

Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий принести.
 
Аналіз вірша
 
Вірш "Росли укупочці, зросли..."  Т.Шевченко написав 25 липня 1860р, в Санкт-Петербурзі.
 
Тема: звернення поета до Бога, щоб Всевишній сприяв щасливому подружньому життю кожному, хто прагне одружитися.

Ідея: возвеличення гармонії, взаєморозуміння, дружньої підтримки, що є обов’язковою передумовою для подальшого подолання труднощів тим, хто побрався.
 
Основна думка: Не плач, не вопль, не скрежет зуба — / Любов безвічную, сугубу / На той світ тихий принести.

Жанр: інтимна лірика.
 
Сюжет : ідилічна картина любові, сімейного щастя. Відчувається, що така ж мрія володіє і серцем поета: мати пару, жити в мирі та злагоді, пройти з чистим серцем разом "тяжку дорогу" й не розгубити свого кохання. 
 
Художні особливості поезії. 
Автор вдало змальовує повтори: «росли-зросли», «розійшлись … зійшлись», «на той світ тихий».
 Риторичні оклики: «Неначе й справді розійшлись!», «Подай же й нам, всещедрий боже!»
Епітети: «в тяжкій дорозі», «світ тихий», «любов безвічна».

Щасливе подружнє життя — злагода — довіра — щирість — повага — любов — порозуміння — готовність піти на поступки .

Автор вважає що саме благополуччя в родині — міцність держави!