Я…

Він дивився на мене тупо 
Очицями, повними блекоти: 
— Дарма ти себе уявляєш пупом, 
На світі безліч таких, як ти. 
Він гримів одержимо і люто, 
І кривилося гнівом лице рябе, 
Він ладен був мене розіпнути 
За те, що я поважаю себе. 
Не стала навколішки гордість моя… 
Ліниво тяглася отара хвилин… 
На світі безліч таких, як я, 
Але я, їй-богу, один. 
У кожного Я є своє ім’я, 
На всіх не нагримаєш грізно, 
Ми — це не безліч стандартних «я», 
А безліч всесвітів різних. 
Ми — це народу одвічне лоно, 
Ми — океанна вселюдська сім’я. 
І тільки тих поважають мільйони, 
Хто поважає мільйони «Я». 

28.03.1962

Аналіз вірша Василя Симоненка "Я..." 

Тема: розповідь-лірична сповідь автора про своє «Я» - горде, безкомпромісне, гідне звання людини; його розуміння призначення кожної людини на землі.

Ідея: уславлення неповторності кожної людської особистості; засудження авторитарності, протест проти диктату сили бездушного чиновництва, що робило з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде у якесь міфічне «світле майбутнє».

Вид лірики: громадянська

Жанр: ліричний вірш

Римування: перехресне

Заклик до сприйняття людської гідності, неповторності кожної особистості.

Мотиви: справедливiсть, життєздатність, самоповажага. Через цi мотиви автор яскраво передав образи свого власного «я», народу, влади.
Провiдним художним засобом є — «Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних.»

Епiтети: «Очицями, повними блекоти», «Він гримів одержимо і люто», «лице рябе».
Протиставлення народу з владою: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім'я.»
Афористичний висновок вірша "Я..." можно сприймати як максиму самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.

Вірш «Я...» В. Симоненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина — неповторна, і «ми — не без­ліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Тож треба навчи­тися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я».

Людина — це цілий світ. «На світі безліч таких, як я, але я, їй-богу, один».