Володимир Качкан «До матері»

«Мама, мама, мама…» – перший скрик дитяти.                    Поцілуй ті руки, що згойдали долю,

«Де ти, рідна нене? – свищуть поїзди.                                 з твоїх плечей зняли ваготи біди,

Коли йдеш в дорогу з маминої хати,                                     не спіши з порога, - не чини їй болю,

ніжне слово «мама» матері скажи.                                       постій коло хвіртки, а відтак – іди.

Не встидайсь, що сльози затремтять на віях,                   І виймай з валізки вишиту сорочку

і не бійсь, що в горлі згусток защемить,                            не лише у свята, – в будні гіркоти,

хоч до свого щастя мчатимеш в надіях, –                          як в душі задзвонить: «Рідний мій синочку!..»,

пригорни до себе матір хоч на мить.                                  то не гай хвилини, - до неї лети.

                                       І коли не зможуть літаки літати,

                                      І як попсуються навіть поїзди,

                                      Пам’ятай щоденно: коли кличе мати,

                                      Син не має права вчуть, а не прийти.

Тема: синівська любові до матері.

Художні засоби:

1. Епітети (рідна нене, з маминої хати, вишиту сорочку, рідний синочку ).
2. Метафори (сльози затремтять, в горлі згусток защемить, руки, що згойдали долю, руки, що з твоїх плечей зняли ваготи біди, до свого щастя мчатимеш в надіях).
3. Тавтологія (літаки літати).

Віршовий розмір: шестистопний хорей

                                   _U/_U/_U/_U/_U/_U//

                                   _U/_U/_U/_U/_U//