УСНА  НАРОДНА  ТВОРЧІСТЬ

ВІСІЛЬНІ   ПІСНІ

ДО БОРУ, ДРУЖБОНЬКО, ДО БОРУ

До бору, дружбонько, до бору

Та рубай же сосну здорову.

Та рубай же її на заміт.

Славне наше гіллечко на весь світ.

Гільце-деревце з ялини.

Із червоної калини.

Із хрещатого барвінку,

Із запашного васильку.

Коментар

Під час весільного дійства існував обряд прикрашання гільця (гілки дерева). Обирали вічнозелене дерево (сосну, ялину), як символ здоров'я, краси та довголіття, урочисто, з піснями прикрашали його калиною, барвінком, васильками. Робили це дружбоньки (дружби) — нинішні свідки.

А БРАТ СЕСТРИЦЮ ТА Й РОЗПЛІТАЄ

А брат сестрицю та й розплітає.

Все рожу споминає.

—    Не іди, сестрице молода, замуж,

Ще й рожа процвітає.

—Вже ж мені, брате, рожі не рвати,

Барвінку не щипати.

А запашного та васильочка

В ручках не в'ялити.

А з хрещатого та й барвіночку

Не ходити у віночку.

Коментар

Тільки до заміжжя дівчина могла ходити без хустки, головного убору, з косою та вінком зі стрічками. Під час весілля молодший брат розплітав косу сестрі. При цьому співалися пісні. Брат жалкував, що не буде тепер близько старшої подруги й захисниці, сестра тривожилася, як то їй житиметься у новій родині, з чоловіком.

РОЗВИЙ, СОСНО, СІМСОТ КВІТОК, РАНО-РАНО

Розвий, сосно, сімсот квіток, рано-рано.

Розвий, сосно, сімсот квіток, та ранесенько.

Всім буярам по квіточці, рано-рано.

Всім буярам по квіточці, та ранесенько.

А Іванові не стало квітки, рано-рано,

 А Іванові не стало квітки, та ранесенько.

У нього квітка — Марійка-дівка, рано-рано,

У нього квітка — Марійка-дівка, та ранесенько.

Коментар

За звичаєм боярам (буярам у пісні) — друзям молодого — чіпляли квітки на одяг. У всіх гарні квіти, а в молодого Івана (тут підставлялося ім'я нареченого) квітка найкраща — це його молода. Обряд виготовлення квіток чи букетиків, пришпилювання їх супроводжувався піснею.

ЛЕТЯТЬ ГАЛОЧКИ У ТРИ РЯДОЧКИ

Летять галочки у три рядочки.

А зозуля попереду.

Усі галочки по лужку сіли,

А зозуля на калині.

Усі галочки по лужку сіли,

 А зозуля на калині.

 Усі галочки защебетали,

А зозуля закувала.

 — Ой чого куєш, чого жалуєш,

Сивая зозуленько?

Чи жаль тобі темного лугу,

Чи гіркої калини?

— Не жаль мені темного лугу.

 Ні гіркої калини,

Та жалко мені політаннячка.

Раннього куваннячка.

Та йдуть дружечки у три рядочки,

Галочка попереду.

Та всі дружечки по лавах сіли,

А Галочка на посаді.

Усі дружечки по лавах сіли,

А Галочка на посаді.

Усі дружечки та й заспівали,

А Галочка заплакала.

— Ой чого плачеш, чого жалуєш,

Молодая Галочко?

Чи жаль тобі батечка свого.

Чи подвір'ячка його?

— Не жаль мені батечка свого,

Ні подвір'ячка його,

Та жаль мені дівуваннячка.

Дівоцького вбраннячка.

ОЙ МАТІНКО, ТА НЕ ГАЙ МЕНЕ

Ой матінко, та не гай мене,

В доріженьку виряджай мене.

Бо вже нічка та темненькая,

Доріженька та далекая.

Їхать лісом та все коренистим,

їхать шляхом та все кам'янистим.

Щоб з доріжки не зблудитися,

Дівчиноньки не згубитися.

Коментар

Коли молодий забирав молоду до себе додому, споряджали «весільний поїзд» і співали відповідні пісні, як-от «Ой матінко, та не гай мене» (не гай,— не затримуй). Дівчина просить матір, яка все не може розпрощатися з дочкою (адже вона назавжди переходить в іншу сім'ю), щоб та її не затримувала, говорячи, що дорога важка й небезпечна. Насправді ж із цим весільним дійством було пов'язано багато прикмет, «весільний поїзд» усіляко оберігали від «нечистої сили», недоброзичливого погляду.