Четверг, 09.04.2020, 00:34
Приветствую Вас Гость | RSS

Словесник

Меню сайта
Время жизни сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Методический кейс

Главная » Файлы » Украинская литература » Библиотека [ Добавить материал ]

9 клас. Українські родинно-побутові пісні.
20.01.2016, 16:20

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

 Місяць на небі, зіроньки сяють

Місяць на небі, зіроньки сяють.

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,

А козак чує, серденько мре. }2

 

Пісня та мила, пісня та люба —

Все про кохання, все про любов,

Як ми любились та й розійшлися.

Тепер зійшлися навіки знов.           } 2

 

Ой очі, очі, очі дівочі.

Темні, як нічка, ясні, як день.

Ви ж мені, очі, вік вкоротили.

Де ж ви навчились зводить людей?

Коментар

Родинно-побутова пісня «Місяць на небі, зіроньки сяють» змальовує чудову картину розмови сердець двох закоханих. Дівчина співає, пливучи в човнику місячної ночі, козак це чує, і його серце завмирає від радості й щастя, він сподівається, що його почуття взаємні. Кажуть, що очі — дзеркало душі. Отже, саме вони «звели з розуму» парубка. Пісня ніжна, лагідна, з багатьма пестливими словами, повторами, порівняннями та епітетами. Користується популярністю й донині.

Цвіте терен, цвіте терен

Цвіте терен, цвіте терен,

А цвіт опадає,

Хто в любові не знається, }2

Той горя не знає.

А я, молоденька,

Вже горя зазнала, }2

Вечероньки не доїла.

Нічки не доспала.

Візьму я крісельце,

Сяду край віконця,

Іще очі не дрімали,

А вже сходить сонце.

Хоч дрімайте, не дрімайте —

Не будете спати,

Десь поїхав мій миленький

Іншої шукати.

Нехай іде, нехай їде.

Нехай не вернеться, }2

Не дасть йому Господь щастя,

Куди повернеться.

Очі мої, очі мої,

Що ви наробили,

Що всі люди обминали,

 А ви полюбили?

Коментар

Терен — символічна рослина і в літературі, і у фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав «іншої шукати». А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого. Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що «хто з любов'ю не знається, той горя не знає», усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя. Пісня має характерні ознаки фольклору — повтори, звертання, риторичні питання, зменшувально-пестливі слова.

Сонце низенько,  вечір близенько…

Сонце низенько,  вечір близенько,

Спішу до тебе, моє серденько.

Ти ж обіцяла мене любити.

 Ні з ким не знатись,  для мене жити.

 Серденько моє. як ми обоє

 Кохались вірно. чесно, примірно;

Ой як я прийду. тебе не застану,

Зломлю рученьки — жить перестану.

«Ой прийди, прийди. Не вчиню кривди.

Як буде кривда, я буду винна.

Ой прийди, прийди, мій голубочку,

Я впущу тебе у коморочку».

Ой як впускала, то й цілувала.

Як випускала, тяжко вздихала.

Коментар

Народна пісня «Сонце низенько» оспівує кохання парубка та дівчини, які чекають вечора, щоб зустрітися. Головне у стосунках молодих людей — вірність та чесність, ніжність, Хлопець називає дівчину «мої серденько», дівчина — «мій голубочку». їхні почуття глибокі, такі, що закохані не уявляють собі життя одне без одного. У пісні є характерні вигуки, пестливо-зменшувальні слова та інші засоби виразності.

В кінці греблі шумлять верби, що я посадила

В кінці греблі шумлять верби, що я посадила, —

Нема ж того козаченька, що я полюбила!

Ой немає козаченька — поїхав за Десну:

«Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!»

Росла, росла дівчинонька да й на порі стала,

Ждала, ждала козаченька да й плакати стала.

«Ой не плачте, карі очі, така ваша доля:

Полюбила козаченька я, к місяцю стоя!

Зелененькі огірочки, жовтенькі квіточки!

Нема мого миленького, плачуть карі очки!

Болять, болять мої очки, серденько понило.

Не бачу я миленького — і діло не мило!

Коментар

Народна пісня «В кінці греблі...» змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той «поїхав за Десну» виконувати свій військовий обов'язок. Служба у козака важка, небезпечна — не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке «діло не мило». Дівчина працьовита, моторна — і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася — не прислала того, хто серцю милий. Пісня мелодійна, емоційна, з повторами та окличними реченнями, з паралельним зображенням картин природи та явищ людського життя.

За городом качки пливуть

За городом качки пливуть.

Каченята крячуть.

Вбогі дівки заміж ідуть,        ) 2

А багаті плачуть.

Вбогі дівки заміж ідуть

З чорними бровами,

А багаті дівки сидять          

 З кіньми та волами.

«Чи чула ти, дівчинонько,

Як я тебе кликав,

Через твоє подвір'ячко       

Сивим конем їхав?»

«Ой хоч чула, хоч не чула —

Не обзивалася:

Темна нічка-петрівочка —

Вийти боялася!»

«Ой не бійся, дівчинонько,

Не бійся нічого,

Бо я, хлопець молоденький,         

Не зрадив нікого!»

«Ой не хоче твоя мати

Мене, бідну, знати.

Хоче собі багатую   

Невістку шукати!»

«Нащо мені на подвір'ї

Воли та корови,

Як не буде в моїй хаті        

Любої розмови!»

Ой десь гуде, ой десь грає,

Скрипка витинає:

Оце вдова своїй доні         

Весілля справляє.

Нехай знають, нехай знають,

Де музики грають,

Нехай знають, нехай знають,        

Як бідні гуляють.

Коментар

Родинно-побутова пісня «За городом качки пливуть» побудована на протиставленні та діалозі парубка й дівчини. Народна мораль утверджує думку про те, що пару собі треба обирати з любові, а не за багатство, статки. Хоч кожна мати хоче для сина «королівни», а собі багатої невістки, син прислухається до свого серця і сватає доньку бідної вдови, бо «нащо мені на подвір'ї воли та корови, як не буде в моїй хаті любої розмови!» Пісня трохи задерикувата, з уживанням прийому паралелізму (качки пливуть — вбогі заміж ідуть, каченята крячуть — багаті плачуть).

Світи, світи, місяченьку, та й на мій перелаз

«Світи, світи, місяченьку, та й на мій перелаз,     (2)

Прийди, прийди, мій миленький, до мене ще хоть раз».

«Я до тебе більш не прийду, нехай хтось інший іде,   (2)

Єсть у мене друга дівчина, вона на мене жде».

«Ой коли б я крила мала ще й солов'я очі,    (2)

Я б до тебе прилетіла серед опівночі.

Я б до тебе прилетіла, біля тебе сіла,         (2)

Я б з тобою, .мій миленький, розмову повела.

Як з тобою кохалися — сухі дуби цвіли,       (2)

А як стали розлучатись — зелені пов'яли.

Щоб ті трави повсихали, що так рано цвіли,        (2)

Щоб ті люди щастя не мали, що нас розлучили».

Коментар

Пісня «Світи, світи, місяченьку...» змальовує класичний «любовний трикутник» — дівчина кохає парубка, а той знаходить собі іншу. Дівчина нагадує про їхні щирі раніше стосунки, про те, що «й сухі дуби цвіли», а потім і «зелені пов'яли», як розлучились. Вона ладна пташкою стати, щоб прилетіти до милого на розмову, і картає тих, хто їх розлучив, натякаючи, що на чужому нещасті свого щастя не збудуєш. Діалоги, повтори, поетичний паралелізм та інші засоби виразності роблять твір художньо довершеним.

Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже

«Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже.

Сватай мене, козаченьку, люблю тебе дуже: (2)

Ой хоч сватай, хоч не сватай, хоч так присилайся,

Щоб та слава не пропала, що ти залицявся».       (2)

«Ой коли б ти, дівчинонько, трошки багатенька.

Взяв би тебе за рученьку, повів до батенька».      (2)

«Ой коли 6 я, козаченько, була багатенька,

Наплювала б я на тебе й на твого батенька. (2)

 Ой коли б я, козаченьку, та й забагатіла.

То я б тебе, ледачого, й за харч не схотіла». (2)

«Бодай же ти, дівчинонько, тоді заміж пішла.

Як край битої дороги рута-м'ята зійшла».    (2)

«Бодай же ти, козаченьку, тоді оженився.

Як у млині на камені кукіль уродився».        (2)

Не журися, дівчинонько, рута зелененька:

Цей покинув, другий буде, — ще ж ти молоденька! • (2)

Цей покинув, другий буде, другий буде кращий,

А цей буде у болоті над чортами старший.   (2)

Край битої доріженьки рута-м'ята зійшла.

Молодая дівчинонька та вже й заміж пішла.        (2)

А у млині на камені кукіль не зіходить.

Старий козак, як собака, по вулицях ходить.        (2)

Ой у млині на камені кукіль не вродився.

Старий козак, як собака, й досі не женився. (2)

Коментар

Жартівлива пісня «Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже» побудована у формі діалогу дівчини, до якої козак залицявся, та перебірливого козака. Козак не проти свататися, але хоче багатшої дівчини, незважаючи на те, що сам «ледачий». Поки перебирав, молоденька дівчина вийшла заміж, а козак постарів нежонатим. У пісні ужитий прийом паралелізму, казкові примовки, колоритні порівняння, які розкривають головну думку твору — обирають пару \не для збагачення кишені, а для збагачення душі, для розради серця, | а хто перебирає, залишається ні з чим.

                                                                                       

Категория: Библиотека | Добавил: panova
Просмотров: 9413 | Загрузок: 0 | Рейтинг: 1.8/6
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии и видеть ссылки на материалы могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск