Тема. Утвердження духовної цінності почуття любові у віршах інтимної лірики «Все, все покинуть, до тебе полинуть…», «Уста говорять: «Він навіки згинув!..». Пейзажна лірика Лесі Українки («Стояла я і слухала весну…», «Хвиля»). Особливості поетичного стилю

Мета: ознайомитися з історією кохання Лесі Українки та Сергія Мержинського,інтимною та пейзажною лірикою поетеси, з’ясувати, що стало поштовхом для виникнення цих поезій; 
підвести учнів до усвідомлення особливостей поетичного стилю митця; 
розвивати мовлення учнів, навички виразного читання, ідейно-художнього аналізу поетичних творів; 
уміння працювати самостійно, в групах; 
формувати цілісну особистість, позитивне ставлення до романтичних стосунків; 
виховувати любов до поетичного слова як могутнього засобу впливу на духовність, інтелект людини; 
виховувати волю, здатність протистояти труднощам.

Тип уроку: комбінований.

Методи і прийоми: “Знаємо – Хочемо дізнатися – Дізналися”, “спеціальні ролі під час обговорення”, бесіда, робота в групах, «Незакінчене речення», інтерактивна вправа «Мікрофон».експрес-опитування.

Обладнання: мультимедійна презентація, портрет письменниці,видання її творів, технологічні картки аналізу поетичного твору, ілюстрації до поезій, аудіозаписи до поезій; вислів Й. В. Гете.

ТЗН: мультимедіа – проектор.

Випереджувальне завдання: учні-біографи підготували таємниці приватного життя Лесі Українки, учні-читці повинні були вивчити поезії напам’ять за власним бажанням.

Міжпредметні зв’язки: інформатика, українська та іноземна мови.

Очікувані результати: 
- після уроку учні дізнаються про нову для них сторінку з життя Лесі Українки; 
- висловлять власне ставлення до цієї історії кохання; 
- проаналізують події та риси характеру цієї неодинарної особистості.

Методична мета: застосування методів інтерактивного навчання та критичного мислення.

Епіграф до уроку: «Любов – це чудова поема,що потім люди перечитують у спогадах,без болю,без прикрого почуття». ( Леся Українка)

Хід уроку
І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Оголошення теми уроку. Визначення мети, завдань

Вступне слово викладача

Кожна людина – унікальна: має здібності та темперамент, риси характеру та вдачу, притаманні саме їй. Вагому роль відіграють виховання, освіта, соціум, у кому особистість знаходиться. Щоб дізнатися про неї якомога більше, слід розглядати постать цілісно. Не є виключенням і осягнення унікальності письменника як особистості, адже, перш за все, він є людиною. Письменник – митець: він розчиняється в своїх творах, відкриває для нас свій внутрішній світ, ділиться найсокровеннішим.

Саме тому Гете стверджував: «Wer den Dichter will verstehen, Muss in Dichters Lande gehen» (Хто хоче зрозуміти поета, повинен піти в його країну)

Сьогоднішній урок переконає нас у цьому твердженні й допоможе краще пізнати постать Л. П. Косач, усвідомити велич її таланту .

На дошці записано тему уроку. Визначте, що необхідно зробити на уроці, щоб добре її опанувати?

Дійсно, на сьогоднішньому уроці ми: 
*звернемо увагу на зразки пейзажної та інтимної лірики Лесі Українки; 
* будемо декламувати й аналізувати програмові твори; 
* будемо з’ясовувати особливості поетичного стилю поетеси.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Метод “ Знаємо”

Викладач пропонує учням таблицю “Знаємо – Хочемо дізнатися – Дізналися”, учні поступово повинні її заповнити.

Що знаємо?    Про що хочемо дізнатися?    Про що дізналися?
           
Перевірка домашнього завдання:

На попередньому уроці ми розглянули творчість Л.У. як патріотки, громадського діяча, борця з суспільною несправедливістю, навіть із власною долею. Вдома ви вивчили вірш Л.У. «Contra…» .

Експрес-опитування:

1.Прочитайте напам’ять поезію Лесі Українки «Contra spem spero». Вірш « Contra spem spero!» ( « Без надії сподіваюсь!»)
Гетьте, думи, ви, хмари осінні! 
То ж тепера весна золота! 
Чи то так у жалю, в голосінні 
Проминуть молодії літа? 
Ні, я хочу крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні, 
Без надії таки сподіватись, 
Жити хочу! Геть думи сумні! 
Я на вбогім сумнім перелозі 
Буду сіять барвисті квітки, 
Буду сіять квітки на морозі, 
Буду лить на них сльози гіркі. 
І від сліз тих гарячих розтане 
Та кора льодовая, міцна, 
Може, квіти зійдуть – і настане 
Ще й для мене весела весна. 
Я на гору круту крем'яную 
Буду камінь важкий підіймать 
І, несучи вагу ту страшную, 
Буду пісню веселу співать. 
В довгу, темную нічку невидну 
Не стулю ні на хвильку очей, 
Все шукатиму зірку провідну, 
Ясну владарку темних ночей. 
Так! я буду крізь сльози сміятись, 
Серед лиха співати пісні, 
Без надії таки сподіватись, 
Буду жити! Геть думи сумні!
2.Проаналізуйте поезію Лесі Українки «Contra spem spero!».

Вірш «Contra spem spero», написаний Лесею Українкою 2 травня 1890 року, входив до збірки «На крилах пісень» (contra spem spero від лат. – без надії сподіваюсь). Вперше у цій збірці був надрукований у 1893 році. Для київського видання «На крилах пісень» Леся Українка скоротила твір на дві строфи. Ще до цього, з віршу було видалено ще одну строфу, також для друку, тому ми можемо читати у збірці лише неповну версію.

Провідний мотив: заперечення тужливих настроїв, протиприродних молодості, оптимізм людини за будь-яких життєвих ситуацій.

За тему поетеса взяла роздуми про негаразди у житті та її сподівання на краще.

Головною ідеєю віршу є підняття духу та надії на те, що після чорної життєвої смуги буде біла. Вона запевняє, що якщо вірити у добро, коли навіть немає віри, світ змінюється на краще і всі негаразди легше пережити, коли знайти останню краплю надії. Ліричним героєм є сам автор. Головним – людина, яка хоче жити щасливо і намагається закрити очі на усі нещастя, які звалилися їй на плечі. У творі ліричного героя можна утотожнити з Лесею Українкою.

3.Які види лірики вам відомі?

Види лірики: 
1) громадянська (політична); 
2) філософська ; 
3) пейзажна; 
4) інтимна.

4.Які з них ми вже розглянули на попередньому уроці?Про що ж ішлося в цих поезіях? ( громадянська (політична) та філософська лірика) 
1) громадянська (політична) – опис подій суспільно-політичного життя; оспівування відомих історичних осіб, виявлення патріотичного почуття, любов до Батьківщини; 
2) філософська – відображення проблем буття людини та суспільства (життя і смерть, любов і ненависть, призначення людини у світі);

5.Назвіть зразки громадянської та філософської лірики Лариси Петрівни?

(«І все-таки до тебе думка лине», «І ти колись боролась,мов Ізраїль…»

6.У темі уроку зазначено, що працюватимемо ми на уроці із пейзажною та інтимною лірикою. Про що ж ітиметься у цих поезіях?

(Пейзажна – роздуми і почуття поета, викликані картинами та явищами природи; інтимна – переживання героя, пов’язані з його особистим життям.)

Опрацьовуючи тему уроку, ви, я переконана, відкриєте для себе нову грань кохання, отримаєте певний життєвий досвід, який обов’язково стане вам у нагоді в майбутньому.

ІV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу. Метод ”Хочемо дізнатися” (Учні зачитують підготовлену інформацію).

1.Міні – лекція викладача з елементами бесіди

Наше життя — це не рівна, встелена трояндовими пелюстками дорога, на нашому життєвому шляху трапляються злети і падіння, часом буває дуже складно і здається, що виходу немає, що ти вже не в змозі йти далі. І як добре, коли поряд є людина, яка підтримає тебе у важку хвилину, подарує свою любов і ніжність, дасть мудру пораду і ніколи не зрадить. А це може зробити лише по-справжньому любляча людина. Мабуть, не буває родин, у яких не було б якихось труднощів, силу кохання яких неодноразово випробовували і розлука, і час, і якісь спокуси, і життєві труднощі. І тільки дійсно віддані один одному люди проходять крізь усі ці випробовування, а їхнє взаємне кохання тільки зміцнюється. Дійсно, в коханні і будні, і свята, а той, хто це розуміє, здатний пронести своє почуття крізь все життя.

Кохання - це почуття, яке живе вічно, яке долає нещастя, біль, горе, смерть... Воно таке сильне, і в одночас таке безсиле... Приносить людям щастя і горе... А безсиле тому, що життя не вічне, і коли гине та людина, яку ти кохаєш, то кохання не може допомогти.

Кожний із нас хоч раз, але замислювався над тим, що таке кохання?

Кохання - це… 
- незвичайне почуття,яке не можна описати; 
- чудо світу,котре не можна пояснити; 
- найкращий скарб,який дав нам життя; 
- єдність людських душ і сердець; 
- світле почуття,що осяває тих,хто відкриває своє серце йому,назустріч; святе почуття,котре завжди берегтимеш у своєму серці.

У Лесі Українки читаємо: “Любов – це чудова поема, що люди потім перечитують у спогадах, без болю, без прикрого почуття ”.

Більшість із вас уважає,що це взаєморозуміння і взаємоповага. Звичайно,немає більшого щастя,ніж те,коли тебе розуміють без зайвих слів і розпитування,коли твоя радість подвоюється в душі коханого,а сум ділиться пополам. Мабуть,так уже влаштоване життя,що радість і сум ходять поряд.

- Без названих вами понять, без кохання, життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це, передусім, історія його кохання, інтриг і пристрастей. Така історія була і в житті Лесі Українки.

- Небагато — всього лише кілька поезій — розповідають про її інтимні почуття. Найбільше значення в житті поетеси мали двоє чоловіків. Другий (виходячи із послідовності знайомств), Климентій Квітка, був її однодумцем, товаришем,порадником і — законним чоловіком. Перший, Сергій Мержинський, був її пристрасною любов’ю. Найкращі й нечисленні інтимні вірші Лесі Українки присвячені саме йому.А саме…

Поезії, присвячені С. Мержинському 
«… Порвалася нескінчена розмова…» [14.07.1898] 
Дивилась я на тебе і в ту мить…» [ор. 1898..1899 рр.] 
«Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами…» [7.11.1900] 
«Все, все покинуть, до тебе полинуть…» [16.11.1900] 
«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…» [16.11.1900] 
«Скажи мені, любий, куди мої сльози поділись?» [16.11.1900] 
«Я бачила, як ти хиливсь додолу…» [18.11.1900] 
«То, може, станеться і друге диво…» [18.11.1900] 
«Завжди терновий вінець…» [30.11.1900] 
«Одержима» [18.01.1901]

-Що нового вдалося дізнатися про Лесю Українку,про її приватне життя?Про це ми дізнаємося на сьогоднішньому уроці. Розкажіть про знайомство Лесі Українки та Сергія Мержинського.

- Вони познайомилися в Ялті у 1897 році. Двоє самотніх людей надломлених важкою хворобою. Він - стриманий, скромний, делікатний молодий чоловік 27 років, синьоокий, красивий, з хворобливою матовою шкірою. Демократ, революціонер, засновник політичних гуртків у Києві та Мінську.

- Вона - на рік молодша, тендітна, худенька, сором'язлива, схожа на зовсім юну дівчину. Одного разу революціонер Павло Тучапський порекомендував своєму хворому на туберкульоз другові Сергію Мержинському підлікуватися в Ялті і мимохідь зауважив, що там той зможе побачити Ларису Петрівну Косач, талановиту поетесу і розумну жінку, з якою навряд чи буде нудно в маленькому курортному містечку. Зрозуміло, Мержинський скористався порадою соратника і відвідав Лесю в Ялті. Вона йому відразу сподобалася.

- Яке враження справив Сергій Мержинський на Лесю Українку?

- Але на поетесу молодий чоловік справив не найкраще враження: «Мій новий знайомий Мержинський, - нарікала Леся, - все плаче, що море йому не видно, москіти його з'їдають і купання не те». Вона іронізувала, але Леся мала право так говорити. Іноді, майже втрачаючи свідомість на ялтинських вуличках, вона лягала прямо на землю, щоб перепочити трохи і йти далі. Вона знала, що таке фізичний біль, і вміла терпіти його.

- Чим далі продовжувалося знайомство, тим тепліше і щиріше ставилася поетеса до нового друга. Йому першому прочитала вона п'єсу «Блакитна троянда», з боку скромної Лесі це було знаком особливої прихильності та довіри.

Міні-спектакль «Зустріч у Ялті»
Сергій. Я був закоханий нестямно в Лесині очі, в яких стояла лісова прохолода, надвечірня зажура і тепло призахідного сонця…Лесю! …Подивіться навколо. Попереду море, чайки кигичуть, а позаду – гори. >Леся. Диво, та й годі. Внизу, погляньте, наче в раю, а тут пустеля. От уже забута Богом Волинь, а такого не стрінеш. Там ліс – так ліс, а поле – так поле…Знаєте, Сергію Костянтиновичу, от скільки вже об’їздила країв, а найріднішою все-таки залишається Волинь. Хоч і недуга моя звідти, а все одно люблю її.

Сергій. Ви завше так про неї гарно говорите, що й мені кортить там побувати.

Леся. То й що? Приїздіть до нас в Колодяжне. Жити є де, місця чудові. Будьте певні – не пошкодуєте.

Сергій. Місяць-два на лоні природи… А що? Це ідея. Тільки де ж його урвати того часу?

Леся. Вас важко переконати, але майте на увазі – наша домівка завжди до ваших послуг.

Сергій. Спасибі, неодмінно скористаюсь вашою гостинністю

Леся. Гляньте навколо. Яка краса! Шкода, що я не художник, хоч і колись вчилась цьому мистецтву.

Сергій. А ви словами, Лесю, малюйте, у вас гарно виходить.

Леся. Так., словами…

*****
Сергій. Досить . Ходімо краще глянемо вниз. Погляньте, Лесю! Ще одне диво. (Мержинський зупинився біля квітки)

Леся. Чи не привиділося нам?

Сергій. Жива! Ходіть сюди, гляньте на її стебло.

Леся. Диво, та й годі: така мертвеччина, така суворість – і раптом, майже неприродна краса!

Сергій. Зірвемо?

Леся. Що ви нехай росте.

Сергій. А я хочу для вас…на пам’ять…

Леся. На пам'ять… О друже! Знав би ти, як увійшов ти мені в серце. Не квіткою і не дарунками коштовними, не пестощами, а скромністю, своєю людяністю, любов’ю щирою.

Сергій. То як? Не ми, то хтось інший зірве…Не вікувати ж їй тут?

(Висмикнув квітку і подав Лесі)

Забув, у якого народу є звичай: хлопець, коли він хоче одружитися, повинен розшукати дівчині щонайкращу гірську квітку.(Леся зашарілася, опустила очі)

Леся. Уже сутеніє, Сергію. Треба їхати. Цікаво, як у вас називають цю квітку?

Сергій. Я вперше бачу таку квітку.

Леся. Тоді я назву її Ломикамінь. Як, підходить?

Сергій. Справді, вона таки варта цього наймення.

Леся. Поставлю її в себе на столі – як символ нескореності, твердості… Хай нагадує і цю подорож.

Сергій. Спасибі, Лесю. Я теж не забуду. Прощайте , Лесю…

(цілує руку, виходить)

- Незабаром Мержинський повернувся до Мінська, а Леся залишилася в Криму ще на рік. Настала осінь. Ялта спорожніла. Хворій жінці ставало все гірше: хворіли не тільки кістки - з'явилися нервові напади і висип по тілу. І раптом, зовсім не очікуючи того, Леся отримала невеликий, але дуже емоційний лист від Мержинського. Він запропонував поставити її п'єсу в мінському театрі, і поетеса з радістю прийняла пропозицію. Однак це був лише привід, щоб продовжити стосунки.

- Після Ялти вони листувалися.

(звучить тихо музика, за столом сидить Леся, пише лист)

(Лист можна спроектувати на екран)

«Мій любий друже! Твої такі нечасті листи чомусь завжди пахнуть зов’ялими трояндами. Легкі тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу минулу мрію…Мій друже, любий мій друже! Як можна, щоб я жила саме тепер, коли я знаю інше життя? Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я іду до тебе, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Тільки з тобою я не сама. Тільки з тобою я не на чужині. Пишеш про смерть? Я так боюся без тебе….Бери, бери й мене з собою… Ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу. І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди…!

Викладач

- «Друг моїх ідей» – називала вона його, кажучи завжди «дружба», а не «кохання» про ці стосунки. Згодом він гостював у її сім’ї, і там відбулося її освідчення – у відповідь його «Ні». Але… абсолютно нічого не змінюється у їхніх стосунках, кохання до цього чоловіка стає любов’ю до його думок, його ідей…

- Одного разу, розминувшись із Сергієм у Гадячі, вдома Леся знайшла на своєму столі подарунок від Сергія - невеликий томик творів Гейне. На звороті титульного аркуша Мержинський підписав: «Пані Лесі на пам'ять про дружні і серцеві стосунки».

- Жінка намагалася погасити в собі любов, оскільки розуміла, що майбутнього у них немає. Вона відмінно усвідомлювала, що не має морального права мати дітей і виходити заміж. Сергій, будучи невиліковно хворим на туберкульоз, теж чітко розумів це. Але він став близьким другом поетеси, дарував їй тепло, підтримку, розуміння. І з кожним днем все більше втрачав сили.

- Восени 1900-го вона отримає лист від лікаря, який опікувався Мержинським: її другові зовсім погано. Сестрі Ользі вона напише:

«Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно, їду. Здається, мені прийдеться сей рік чимало енергії вжити, але се нічого, коли мета ясною стоїть, то й енергію знайти не трудно. Як би там не віднеслись до мене всі інші, але я певна, що ти і Міша (брат Лесі) будете мене завжди розуміти і підтримувати, і се мені багато значить».

- Між нею і ним стали його родичі. Та й Олена Пчілка відмовляла доньку – як-не-як, а в Сергія сухоти. Проте вона поїде в Мінськ у січні 1901-го. Доглядати за хворим. І напише:
Все, все покинуть, до тебе полинуть, 
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте! 
Все, все покинуть, з тобою загинуть, 
То було б щастя, мій згублений світе! 
Стать над тобою і кликнуть до бою 
Злую мару, що тебе забирає, 
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою, 
З нами хай щастя і горе вмирає.
- Заради нього Леся ладна вмерти, тому, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку , біля ліжка хворого пише від його імені прощальні листи до «суперниці».

- Він помирав — а її від божевілля рятувала творчість. Драматична поема «Одержима» — плід цієї невимовно тяжкої ночі й Лесин порятунок. «Я її у таку ніч писала, після якої, певно, довго жити буду, коли зараз жива осталась», — писала Леся.

- Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. Усім пережитим Леся була вимучена й фізично, й морально. Власне життя здавалося без нього порожнім і марним. Ще коли Сергій був живий, вона, передчуваючи довічну розлуку, написала рядки про плющ, який міцно обнімає листям руїну, боронить її від негоди («Хотіла б я тебе, як плющ обняти …»).

«Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти…» 

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти, 
Так міцно, щільно, і закрить од світа, 
Я не боюсь тобі життя одняти, 
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита. 
Плющ їй дає життя, він обіймає, 
Боронить від негоди стіну голу, 
Але й руїна стало так тримає 
Товариша, аби не впав додолу. 
Їм добре так удвох, – як нам з тобою, – 
А прийде час розсипатись руїні, – 
Нехай вона плюща сховає під собою. 
Навіщо здався плющ у самотині? 
Хіба на те, аби валятись долі 
Пораненим, пошарпаним, без сили 
Чи з розпачу повитись на тополі 
І статися для неї гірш могили? 
[16.11.1900]

До Києва їхати не хотілось. Подалася до Ольги Кобилянської, «на зелену Буковину». Там трохи відійшла душею. Але — думки про покійного друга не покидали її. 7 червня 1901 р., написала три вірші, у яких запікся біль щойно пережитої драми («Уста говорять: “Він навіки згинув!”», «Ти не хотів мене взять, полишив мене тут на сторожі…», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…»).

Один із тих віршів закінчувався словами, які вона могла б повторити і через десяток літ: «Тебе нема, але я все з тобою!»

Ось така сумна, романтична, навіть трагічна історія.

Проблемне питання

Дайте відповідь на питання: «Що краще — коли кохаєш ти чи коли кохають тебе?» Чи є майбутнє у такого кохання?

А Лесі вистачило власного кохання на двох.

Карпати повернули Лесю до життя. Казкова природа українських гір, чарівні краєвиди Підгір’я подіяли на душу поетеси, як жива вода. І хоча перехожі Чернівців ще зустрічали її у чорному вбранні, поетеса вчиться знов радіти життю і знову пише…

-Це було перше і останнє справжнє кохання поетеси?

Зовсім ні. Вдалося встановити,що її ноктюрн « Стояла я і слухала весну», на який, вважалося, її надихнув Мержинський, насправді був присвячений Максимові Славінському.

Саме у чарівному куточку Полісся, серед замріяних верб на березі спокійного озерця, прийшло до юної поетеси перше світле почуття. Максим Славінський – виходець з освічених селян – познайомився з Ларисою влітку 1886 року в Колодяжному, де її батьки мали чималий маєток. Максимові було вісімнадцять, Лесі – п’ятнадцять.

Коли вони знову зустрілися влітку 1892 року , взаємні почуття спалахнули з небаченою силою. То було перше, ще дівоче кохання волинянки. Так чи не так, а з іменем Славінського пов’язано чимало перлин Лесиної інтимної лірики: «Горить моє серце», «Стояла я і слухала весну», «Хотіла б я піснею стати», «Сон літньої ночі»…Вона зверталася до «пана Максима»: «Милий мій! Ти для мене зруйнований храм…»

Але після того, як Славінський раптово одружився, Леся Українка зняла присвяту йому зі свого ноктюрна. У житті Лесі Українки Нестор Гамбарашвілі теж відіграв важливу роль.

Нестор Гамбарашвілі був студентом Київського університету, квартирував у Косачів на Назаріївській, 21. Леся вчила його французької мови, він її – грузинської. Подарував їй старовинний кинджал. Коли одружився 1897-го, Леся це коментувала іронічно: «Попався, жучку, в панську ручку!» Та для неї це була тяжка драма – мати навіть ховала подалі отой кинджал. 1958 року Нестор (тоді старший науковець Управління заповідників при уряді Грузинської РСР) побував у Києві й плакав над Лесиною могилою.

-Як з’явився у житті поетеси Климентій Квітка?

Після смерті Мержинського Леся їхала до Ольги Кобилянської на Буковину. І за нею поїхав на 9 років молодший,закоханий у неї студент Климентій Квітка.Є спогад,що дорогою в Буркут вони зупинилися біля провалля Німчич.Леся стала на краю і жартома сказала: «Хто мене любить,хай сюди скочить».Переповідають,що Квітку ледве встигли схопити за руку,врятувавши від необачного вчинку.Відтоді вони прожили 12 років.Саме Олена Пчілка наполягала,щоб вони узаконили стосунки і взяли церковний шлюб.Вони мали вінчатися в невеличкій церкві у селі Волошка.Та наречена дарма чекала там коханого – Квітка не приїхав.Того дня у хворого на відкриту форму туберкульозу Климентія стався вибух крові…

-Леся Українка таки одружилася з Квіткою, хоча кажуть , що вона його не кохала…

Так.У липні 1907 року вони взяли шлюб і стали подружжям. «Справа скінчена — ми звінчалися, — пише поетеса у листі до рідні. — Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній... Ми не запрошували нікого, крім свідків... Сподіваюсь, що тепер матимемо спокій хоч від людей... все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємось у Крим». І поетеса втретє заразилася туберкульозом. Квітка боготворив Лесю. Коли в Єгипті вона не могла ходити,він носив її на руках.

-Чи залишилися спогади Климентія Квітки про Лесю Українку?

Климентій дуже ревниво ставився до своєї дружини. Коли на 42 році життя Лесі раптово обірвалося,в своїх спогадах він писав,що дружина категорично заборонила писати про інтимні справи: «Моє приватне життя,як взорової римської матрони,ніколи і нікому не буде відомо».

-Уявіть,що Леся Українка народилася у Європі,наприклад у Німеччині. Як ви вважаєте,чи склалася б її доля значно краще ніж в Україні?

Ось такою щирою, відданою, здатною до самопожертви побачили ми Л.У. Свої найпотаємніші почуття, пекучий біль і водночас життєствердні думки поетеса довіряє лише білому паперу.

Така ж доля судилася й І.Франкові. «Тричі мені являлася любов», - зізнається поет, і три жмутки віршів із збірки «Зів’яле листя» вже давно стали шедеврами світової любовної лірики.

3. Читання поезії «Чого являєшся мені…»

4.Виразне читання поезії «Уста говорять…». (Викладач починає, учні продовжують)

Леся Українка – «Уста говорять: «він навіки згинув!…»
Уста говорять: «він навіки згинув!» 
А серце каже: «ні, він не покинув!» 
Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? 
Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, 
Тут в глибині і б’ється враз зі мною: 
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» 
Так завжди, чи в піснях забути хочу муку, 
Чи хто мені стискає дружньо руку, 
Чи любая розмова з ким ведеться, 
Чи поцілунок на устах озветься, 
Струна бринить лагідною луною: 
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» 
Чи я спущусь в безодні мрій таємні, 
Де постаті леліють ясні й темні, 
Незнані й знані, і наводять чари, 
І душу опановують примари, 
А голос твій бринить, співа з журбою: 
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» 
Чи сон мені склепить помалу вії, 
Покриє очі втомлені від мрії, 
Та крізь важкі, ворожії сновиддя 
Я чую голос любого привиддя, 
Бринить тужливо з дивною журбою: 
«Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» 
І кожний раз, як стане він бриніти, 
Тремтять в моєму серці тії квіти, 
Що ти не міг їх за життя зірвати, 
Що ти не хтів їх у труну сховати, 
Тремтять і промовляють враз зо мною: 
«Тебе нема, але я все з тобою!» 
Kimpolung, 7.06.1901
Обговорення поезії.

- Чи можна назвати цю поезію автобіографічною? (Так, у поезії говориться про любов до Сергія Мержинського, лірична героїня не може змиритися з його смертю, пам’ять про нього постійно «бринить струною» у серці поетеси)

- Чи можна стверджувати, що ця поезія належить до інтимної лірики, чому?

(Лірична героїня висловлює свої почуття і переживання, сумує через смерть коханого, але тут присутні і життєстверджуючі мотиви )

- Що має на увазі поетеса, говорячи, що у ній постійно бринить струна?

(Струна – це любов, яка не згасла навіть після смерті коханого )

-Чому поезія опинилася поза збірками?

Інтимна поезія Лесі складає цілу збірку (в 1991 році така книжка, укладена львівським літературознавцем Леонілою Міщенко, побачила світ під назвою "Хвилі моєї туги" у видавництві "Каменяр"). І хоч сама поетеса з острахом думала про майбутніх своїх біографів, намагаючись "боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати", - все ж неминуче настає час, коли доскіпливий читач починає цікавитися, з яких сердечних імпульсів народжувалися Лесині любовні поетичні одкровення.

- Які почуття викликала у вас поезія «Уста говорять…»

Пейзажна лірика Лесі Українки
Слово викладача

Леся Українка була майстром пейзажної лірики. Природу вона сприймала як живу, одухотворену силу, розрадницю, невичерпне джерело енергії та невимовний вияв краси.

5.Робота з поезією «Стояла я і слухала весну»

Особливо Леся Українка любила весну як пору відродження, оновлення, надії. Тому лірична героїня її поезії стояла і «слухала весну», яка їй «багато говорила», співала пісні про любов, молодість, радощі й мрії. Прекрасна пейзажно-інтимна поезія покладена на музику.

Сьогодні весняний день. На вулиці ще лежить сніг… Хочеться весни: тепла, сонцю, нових вражень…

Декламування поезії напам’ять

Стояла я і слухала весну(Леся Українка)

Стояла я і слухала весну, 
Весна мені багато говорила, 
Співала пісню дзвінку, голосну, 
То знов таємно-тихо шепотіла. 

Вона мені співала про любов, 
Про молодощі, радощі, надії, 
Вона мені переспівала знов 
Те, що давно мені співали мрії.
6.Робота з поезією «Хвиля»

*Згадайте, чим було море для поетеси? (море та ліс – дві найулюбленіші стихії)

Однією з таких поезій є « Хвиля».

Виразне читання поезії

Хвиля (Леся Українка)

Хвиля йде, 
вал гуде – 
білий, смілий, срібний, дрібний, 
нападе на сухеє баговиння, 
на розсипане каміння, 
білим пломенем метнеться, 
стрепенеться, 
скине з себе все, що ясне, й гасне… 
Хвиля смутна, каламутна, 
вже не ясна, вже не біла, 
відпливає посумніла,мов до гробу. 
Із плачем до себе горне 
баговиння тьмяне, чорне, 
мов жалобу. 
І зітхає, і втихає, 
рине в море величезне 
й чезне… 
Чи вона йде до дна? 
Може, буде там покірно, 
мов рабиня, тихо, вірно, 
колихать малі молюски, 
гаптувать прозорі луски, 
на коралі класти карби, 
вартувати морю скарби, 
і слугою під вагою 
там вона довіку стане 
й не повстане? 
Чи полине межи сестри, межи милі, 
вільні хвилі, розтечеться, розпливеться, 
знову сили набереться,потім зрине 
і гучна, і бучна, 
переможно валом сплесне і воскресне? 
[Євпаторія, 8.07.1908]
Поезія написана в Євпаторії під час перебування на лікуванні. Прекрасна пейзажна картина «Хвиля» Лесі Українки змальовує мінливу морську хвилю — то гучну, світлу і сильну, то смутну, каламутну. Бурхлива уява поетеси зазирає на дно моря, де хвиля то «колише молюски», кладе карби (фарби) на коралі, береже скарби моря, то виринає грайливо й плюскочеться між сестер. Ритм вірша нагадує коливання хвиль. Поетеса широко використовує звукопис (асонанс та алітерацію), відтворюючи шум моря. Це один із кращих її мариністичних творів, хоча можна розглядати його і як алегоричну картину людського життя.

V. Практична робота.

Робота в групах.

(Учні аналізують поезії “Все-все покинуть, до тебе полинуть ”, “Уста говорять: ”Він навіки згинув ”,«Стояла я і слухала весну…», «Хвиля»).

-А зараз,об’єднавшись у групи, з’ясуймо,за допомогою яких поетичних засобів авторка передає свої почуття.

Ідейно – художній аналіз поезій чи поезії

І група – «Все, все покинуть, до тебе полинуть», «Стояла я і слухала весну…»;

ІІ група – «Уста говорять: «Він навіки згинув»!» ,«Хвиля».

Особливості стилю. Леся Українка у своїй творчості поєднала, зблизила два модерністські стилі —неоромантизм і неокласицизм. Окремі її твори виразно неокласицистичні (наприклад, діалог «Три хвилини»), більшість — неоромантичні (лірична поезія, «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.). А в деяких текстах переплітаються риси обох стилів (уже згадуваний етюд «В дому роботи…»).

Основні риси неоромантизму в доробку Лесі Українки: 
• увага до неповторного внутрішнього світу людини, що виявилась у докладному аналізі душевних станів, у настроєності як загальному тоні твору; 
• культ Героїзму, активності, боротьби, сильної, вольової особистості; 
• ліризм, який панує не тільки в поезії, а й у драматичних творах; 
• звернення до фольклору, міфології, біблійної, давньої історії, екзотичних тем; 
• емоційно-інтуїтивний пошук істини, основ буття; 
• улюблений образотворчий прийом контрасту.

Неокласицистичне у творчості письменниці: 
• намагання відшукати душевну рівновагу у відстороненому аналітичному погляді на світ; 
• прагнення відродити шляхетні вартості життя греко-римської давнини; 
• відродження традицій класичних літератур; 
• підкреслена увага до класичних художніх форм.

VI. Підсумки уроку.

1.Метод “Що дізналися?” (Учні заповнюють дану таблицю, що цікавого довідалися про поетесу).

2.Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Підсумовуючи все сказане і зроблене на уроці, закінчіть речення. 
«Я не знав(ла), а тепер знаю…» 
«Сьогодні мені було цікаво…» 
«Найбільше мене вразило…» 
«Найбільше мені сподобалась поезія…»

VІІ. Оцінювання роботи учнів на уроці

VIII.Домашнє завдання

1. Скласти усне висловлювання «Чи змогла (зміг) би я, кохати так, як Леся?» (за бажанням)

2. Прочитати драму – феєрію «Лісова пісня».

Викладач

Феноменальна жінка. Вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити поетичні шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право їй написати: «Я в серці маю те, що не вмирає…».

Особисте життя Лесі Українки як відомої і неординарної особистості цікавило багатьох. Були і домисли, і вигадки. Та ми – не судді.

Щиро вірю, що Лесина наука вам допоможе у житті.Хай у вашому житті буде велике кохання,що осяває душу і серце,що окрилить і піднесе у височінь,навчить дивитися на світ щасливими очима і дякувати за кожну хвилину під цим небом.Хай не лякає вас те,що за велике кохання платять дорого.Воно варте того…