Воскресение, 29.03.2020, 08:44
Приветствую Вас Гость | RSS

Словесник

Меню сайта
Время жизни сайта
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

Методический кейс

Главная » Файлы » Украинская литература » Разработки уроков [ Добавить материал ]

11 клас. Іван Кочерга "Свіччине весілля"
[ Скачать с сервера (2.44 Mb) · Перейти по ссылке () ] 11.01.2016, 22:27

Пропоную розробку уроку.

  "СВІЧЧИНЕ ВЕСІЛЛЯ"  Додатково.

Так народу судила історія - жити,  перемагаючи варягів.  А ворогів - ой як же рясно було в минулому землі нашої! Сунули вони чорними натовпами,  зваблені родючими ґрунтами,  багатством лісів і надр земних,  достатком ї міст і сіл.

Дзвенів меч Ярослава в битвах із печенігами,  водив Ігор полки на половців,  розбив Олександр Невський псів-рицарів.  Віки татарської чорної неволі виніс наш народ,  та зберіг свою душу.  І ось прийшли в Київ литовські князі.  Змучений віковим ярмом,  обезкровлений,  знесилений народ не зміг відразу дати ім. відсіч,  не зміг - але й не скорився.

Вивчаючи акти Литовсько-руської держави,  Кочерга знайшов грамоти князів про заборону світла в Києві: "Коли я випадково потрапив на мотив "заборони світла",  мотив,  що послужив темою для цієї драми,  мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя і соціальної боротьби в стародавньому місті,  а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю і самобутню культуру". 
Отже,  сюжет драми навіяний історичними документами про "заборону світла" і про боротьбу київських міщан проти неї.

...Київ 1506 р.  Це вже не те оспіване в "Ярославі Мудрому" світле,  казкове місто,  що сяє золотом і вогнями.  Київ похмурий і темний,  бо люду заборонено навіть свічці світити - аби,  мовляв,  не запалити міста,  а насправді для того,  щоб відчули ремісники,  трударі - "чорні люди",  що вони-хлопи,  темні,  безправні та безсилі.  Однак народ не примирився ні з темрявою,  ні з неволею.

У п’єсі "Свіччине весілля" Кочерга показує,  як з боротьби за право на світло розпочалася боротьба за волю,  як із вогника свічі розгорілася пожежа народного повстання:


                                                 Коли добром ніхто не дасть нам світла, 
                                                 Його здобути треба - молить, 
                                                 Бо без борні нікчемні всі молитви. 
                                                 І свічки мирної не варта та крайна, 
                                                 Що в боротьбі ї не засвітила.


У "Свіччиному весіллі" наскрізним образом,  навколо якого обертається події, є образ світла. Так, темному ремісницькому Поділлю протиставляється сяючий вогнями замок воєводи.  Урочисте запалення цехових свічок на весіллі Свічки - це ніби спалах непокори в серцях люду.  Жорстокий присуд воєводи осліпити Івана,  аби не бачив більше сонця,  білого світу,  теж пов’язаний з образом світла.  Нарешті слабенький вогник свічі в ліхтареві,  який крізь бурю проносить Меланка,  щоб урятувати свого коханого,  теж символічний.

Зваблива й світла,  неначе промінь сонця,  Меланка чарує всіх - від подруг до свавільного князя Ольшанського.  Щира та вірна в коханні до Івана,  вона відкидає залицяння всесильного каштеляна-управителя замку.  Постать Меланки оповита високим трагізмом.  Сила кохання,  прагнення врятувати життя Свічки змусила ї після довгої і жорстокої внутрішньої боротьби згодитись пожертвувати дівочою честю.  І все ж вона врятувалась від князя.  Мужня дівчина гине,  та ї смерть запалила на боротьбу весь народ.  Образ Меланки - це символ світла,  кохання,  вірності.

Не може не зворушити трагічний шлях дівчини від воєводиного замку до темниці,  де чекає на смерть ї наречений,  шлях,  коли вона береже,  більше ніж власне життя,  вогник свічі,  який має врятувати життя Іванові.  Та цей символ має набагато ширше й значиміше звучання.

На це вказував у передмові до п’єси сам автор: "Образ Меланки,  дівчини,  яка приносить тремтячий,  але невгаслий вогник крізь бурю і терни своєї весільної ночі...,  є поетичним символом України,  що "з тьми віків та через стільки бур" пронесла невгаслим живий вогник своєї волі й культури..."

У драмі світло протиставляється темряві,  трудове Поділля - горі,  де стоїть замок воєводи.  На цьому протиставлені,  власне,  й побудована вся п’єса.  Мужнього й відвертого зброяра Свічку обурюють князівські утиски,  кривда,  неправда.  Він поклав собі повернути місто вкрадене воєводою світла.  Задля киян-бідняків юнак наважується пробратися в замок і викрасти грамоту-привілей,  дарований Києву князем Олександром.  Свічка гордо відкидає пропоновану воєводою угоду: поверни лиш привілей і будеш живий та вільний,  хоча й без світла.  Відкидає,  бо не тільки особистим щастям живе людина.  Відкидає,  бо лине думкою в майбутнє.  Тому й проголошує упевнено:

Хоч не мені - для вільного народу Колись зоря займеться світова.

Мужній і сильний Іван Свічка щиро та ніжно кохає казково прекрасну Меланку.  Коли зброяра,  зв’язаного,  тягнуть на розправу,  він звертається до друзів: "Благаю,  бережіть мою єдину".  У відповідь йому пролунала урочиста,  як присяга,  погроза панству: "Постривай! Ще не скінчилося Свіччине весілля!"
Свічці,  його побратимам-цеховикам протиставлені воєвода,  каштелян князь Ольшанський,  литовські рицарі.  Який же темний і зловісний їхній світ,  нехай і осяяний безліччю свіч!

Жорстокість,  деспотизм,  насильство.  Таким життям живуть і воєвода,  і рицарі.  Щоправда,  драматург не малює їх під одне чорними фарбами.  Усі вони - живі люди,  зі своїми характерами,  звичками.

Підступний і жорстокий князь Ольшанський.  Його скорила краса Меланки.  Уперше побачивши дівчину,  він захоплено вигукує: "Яка ж краса чудова!",  "Вся вона палає,  як заграва,  як світова зоря!" Але тут чується не щире захоплення,  схилення перед красою,  а вибух сліпої пристрасті,  тваринна жага оволодіти тим,  що сподобалось.

В усьому замку панують брехня,  підозра,  насильство і розпуста.  Дружина Кезгайла-Рузя зраджує чоловіка з журою,  сам воєвода тішиться з полонянами. 
Найближче до трудового люду стоїть дружина воєводи Гільда.  Вона заступається за покривджених,  допомагає Свічці здобути привілей,  запалює вогник у Меланчиному ліхтарі.  З воєводою Гільда тримається гордо,  з презирством його гульбища та розваги.  Це й не дивно - адже вона родом ,  як і Свічка,  із ремісників,  дочка кутногорського цехмайстра-збояра.  Воєвода завдає її в монастир.

Юрист за освітою,  Кочерга чудово знав стародавнє законодавство,  життя і побут міст,  ремісничі цехи .  Це добре прислужилося йому при створенні "Свіччиного вісілля".  Події у драмі змальовано так яскраво і виразно ,  що відчуваєш себе ніби аж їх свідком ,  безпосереднім учасником .

У "Свіччиному весіллі" ще раз прозвучала тема козацтва, захисту волі і батьківщини, тема ледь намічена в "Ярославі Мудрому" образом Журейка, який тікає на південь, де були орди кочові, а згодом стане Руськая держава".

Козацький ватажок Кмітич хоч і побіжно, але дуже рельєфно окреслений у п'єсі.  В ньому відчувається вільний лицарський дух козацтва .  Кмітич дає гідну відсіч литовським вельможам ,  відстоюючи честь тих ,  хто взяв на себе "нелегкиий обов'язок і труд" шаблею й сохою далекі наші межі боронить".  Тільки Кмітич заступається за ображену воєводою Гільду.  На її докір,  що "нема в Литві вже рицарів,  щоб меч свій підняли за жінку та за правду, " гордо відповідає :" В Литві нема,  а на степу ще є. " І вирушає до Вільпи обстоювати права киян і честь Гільди.

У драматичній поемі "Свіччине весілля" І.Кочерга змалював волелюбний народ,  який століттями через криваві битви з поневолювачами трудно,  але впевнено йшли до своєї свободи. 

Категория: Разработки уроков | Добавил: panova
Просмотров: 1013 | Загрузок: 110 | Рейтинг: 1.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии и видеть ссылки на материалы могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Вход на сайт
Поиск