Іменник - це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (черговий, патріот, птеродактіль).

Предметом у граматиці вважається все, про що можна спитати хто це? що це?, напр.: хто це?- вчений; що це?- картопля.

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ІМЕННИКА

Основна синтаксична роль іменників - підмет  (Політики погомоніли трохи та й розійшлися) та додаток (Василь знайшов Степана).

Іменники можуть бути також:

• неузгодженим означенням (Рука Сашка легла на моє плече);
• іменною частиною складеного присудка (Він завжди був чудовим хлопцем);
• обставиною (Наталка з Ларисою вийшли з будинку).

РОЗРЯДИ ІМЕННИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Серед іменників виділяються такі групи слів:

НАЗВИ ЗАГАЛЬНІ І ВЛАСНІ

Загальні іменники позначають предмети в цілому.

Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.

НАЗВИ ІСТОТ І НАЗВИ НЕІСТОТ

Іменники, що називають істоти, відповідають на питання хто?

У цю групу входять назви людей, імена, прізвища (балерина, професор, Сергій, Деміург, Макаров), назви птахів і тварин (соловей, кобила, свиня), назви міфологічних істот і літературних героїв (лісовик, Буратіно, русалка, Геракл), назви померлих (мрець, небіжчик), назви карт і шахових фігур (королева, валет).

Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання що?

До цієї групи відносять усі інші іменники, тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (острів, група, будинок, питання), а також іменники, що позначають сукупності людей і тварин (юрба, армія, зграя, натовп).

КОНКРЕТНІ І АБСТРАКТНІ ІМЕННИКИ

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними.

Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття.

Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм.

Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.

ЗБІРНІ ІМЕННИКИ

Збірними називаються іменники, які означають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймається як одне ціле: маковиння, мишва, гудиння, селянство.

Збірні іменники характеризуються такими граматичними ознаками:

- вони вживаються лише в однині (відсутня форма множини);

- з ними не поєднуються власне кількісні числівники, оскільки поняття сукупності не підлягає рахункові. Із збірними іменниками можуть поєднуватися неозначено-кількісні чи дробові числівники: трохи квасолиння, багато рідні, одна друга молодняка.

Значення сукупності предметів виражається за допомоги спеціальних суфіксів: -ств- (-цтв-) (студенство, людство, козацтво); -н- (дітлашня, мурашня); -в- (братва, мошва, панва); -от- (кіннота, біднота, дрібнота); -ур- (професура, апаратура); -їй- (-і-я) (братія, інженерія, інтелігенція); -инн- (-овинн-) (кукурудзиння, бавовиння); -ин- (яровина, садовина); -изн- (білизна, старизна), -еч- (малеча, молодеча).

Збірність властива і окремим безафіксним іменникам (зелень молодь, наволоч).

До збірних іменників не входять іменники, збірність яких виражена лексично: армія, полк, зграя, отара, ліс, група, рота, команда, ансамбль. Ці іменники виступають в обох числових формах - однині і множині (группа - групи, ансамбль - ансамблі).

РЕЧОВИННІ ІМЕННИКИ

Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину.

Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (горох, золото, срібло, залізо)

або тільки форму множини (гроші, дріжджі).

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ІМЕННИКА

Іменник має такі морфологічні ознаки:

РІД ІМЕННИКІВ

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або середньому роду (покоління, гніздо, озеро).

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього -воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

• за різними основами (чоловік - жінка, кобила - кінь);
• за закінченнями (дядьк(о), сестр(а), брат);
• за зв'язками з іншими словами (наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало);
• за суфіксами (співак- співачк(а), дослідник- дослідниц(я).

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.

Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).

Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ

Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.

У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.

Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.

За цією ознакою іменники діляться на три групи.

Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.

Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.

Третю- що вживаються тільки в множині.

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ, ЩО МАЮТЬ ТІЛЬКИ ФОРМУ МНОЖИНИ

1. У називному відмінку вживаються:

а) закінчення -и: в’язи, гуси, діти, збоїни, кросівки, кури, люди, ночви, окуляри, сани, сіни, сходи, штани.

Примітка. Деякі іменники, як гуси, діти, кури, люди, мають форму однини, але від інших основ: гуска, дитина, курка, людина;

б) закінчення -і (після голосного -ї): гордощі, граблі, двері, дріжджі, коноплі, помиї, радощі, хитрощі;

в) закінчення -а (зрідка -я): вила, ворота, дрова, ясла, ясна, вінця.

2. У родовому відмінку виступають:

а) закінчення -ей: грошей, гусей, дверей, курей, людей, саней, сіней;

б) закінчення -ів: в’язів, граблів (і грабель), дріжджів, кліщів, окулярів, сходів, хитрощів;

в) нульове закінчення: вил, воріт, дров, збоїн, конопель, лещат, ночв (частіше — ночов), ясел, ясен.

г) паралельні закінчення: сосна - сосон і сосен, крихот (крихіт) і крихт, іскор і іскр, служеб і служб,  ,  

3. У давальному відмінку виступають:

а) закінчення -ам після твердого приголосного, коли в називному відмінку іменники мають закінчення -и,-а або -і (після шиплячого): веселощам, вилам, воротам (і воротям), в’язам, ночвам, радощам, сходам, штанам (і штаням), яслам.

Винятки: гусям, дітям, курям, людям, саням, сіням;

б) закінчення -ям після голосного та після м’якого приголосного, коли в називному відмінку іменники закінчуються на -і, -ї, -я: вінцям, граблям, дверям, помиям.

4. У знахідному відмінку вживаються форми:

а) однакові з називним відмінком: вила, вінця, граблі, коноплі, окуляри, сани, ясла;

б) однакові з родовим відмінком (для назв людей): дітей, людей;

в) обидві форми (для назв деяких свійських тварин): гусей і гуси, курей і кури.

5. В орудному відмінку виступають:

а) закінчення -ами в іменниках, які в називному відмінку мають закінчення -и, -а або -і (після шиплячого):вилами, ночвами, сходами; веселощами, радощами;

б) закінчення -ями в іменниках, які в називному відмінку закінчуються на -і, -ї, -я: вінцями, граблями, коноплями, помиями;

в) закінчення -ми: ворітьми (й воротами), грішми (й грошима), гусьми, дверми (й дверима), дітьми, курми, людьми, саньми (й санями), сіньми, штаньми (й штанами, рідше — штанями).

6. У місцевому відмінку залежно від попереднього приголосного вживаються закінчення -ах, -ях: на вилах, на воротах (рідше — воротях), у ночвах, на штанах (рідше — на штанях), у яслах; на граблях, у дверях, у помиях. 

ВІДМІНКИ ІМЕННИКІВ

В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями:

Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:

Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:

Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр.,Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?).

Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.

Називний відмінок- початкова форма іменника. Він називається прямим.

Інші відмінники називаються непрямими.

! Іменник пальто відмінюється.

Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:

I відміна

• переважно жіночого роду на -а /-я: троянда, мрія, Ганнуся, вежа,
• чоловічого роду на -а /-я: Микола, Ілля, воєвода,
• спільного (жін./чол.) роду на -а /-я: листоноша, суддя, Чайка, нероба.

До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.

До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я.

До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.

II відміна

• чоловічого роду, які не мають закінчення -а /-я (кінь, мармур, клей, батько, Дніпро),
• середнього роду, які відмінюються без суфіксів (село, поле, сонце, затишшя, листя),
• спільного роду, які не мають закінчення -а /-я а також іменники з суфіксом -ищ(е) (доцент, астроном, Гайдай, вітрище, бородище).

Відмінювання іменників чоловічого роду ІІ відміни

в родовому відмінку

III відміна

• жіночого роду, які не мають закінчення -а /-я: кров, успішність, совість, любов.
• іменник мати.

Відмінкові форми іменників III відміни

Правопис Орудного відмінку ІІІ відміни

1.      Якщо основа слова закінчується на один приголосний – він подвоюється:   ніч – ніччю, піч – піччю

2.      Якщо основа слова завершується на два приголосних, подвоєння НЕ відбувається: радість – радістю, старість – старістю

3.      Якщо основа завершується на Б, П, В, М, Ф  перед  закінченням –Ю – ставимо АПОСТРОФ: любов – любов’ю, кров – кров’ю

IV відміна

До IV відміни належать іменники середнього роду, які відмінюються із суфіксом -ат- /-ят-, -ен- (чаєня, лоша, каченя, плем'я, тім'я, сім’я (cемя), вим’я, ім’я ). IV відміна об'єднує переважно іменники — назви малих істот і предметів: кошеня, рученя, ведмежа, теля, дівча.

Відмінювання іменників четвертої відміни

До відмін НЕ належать:

— множинні іменники (сани, ворота);

— іменники прикметникового походження (майбутнє);

— незмінювані іменники іншомовного походження (амплуа, пюре);

— жіночі прізвища на приголосний та -о (Козак Ольга, Карпенко Со­ломія).

Жіночі імена по батькові є іменниками І відміни (Іванівна, Іванівни, Іванівні…), чоловічі імена по батькові — іменниками II відміни (Петро­вич, Петровича, Петровичу…).

Правопис закінчень іменників, власних і загальних імен у кличній формі та звертаннях

Морфологічний  розбір іменника

1. Слово для розбору.
2. Частина мови (іменник).
3. Початкова форма (називний  відмінок однини або називний  відмінок множини, якщо слово вживається тільки в множині).
4. Істота (хто?)  чи  неістота  (що?).
5. Загальна назва (з малої букви) чи власна (з великої букви).
6. Рід ( чоловічий, жіночий, середній, спільний).
7. Число (однина, множина; тільки однина; тільки множина).
8. Відмінок.
9. Відміна (І, ІІ, ІІІ, ІV).
10. Група (для іменників І і ІІ відміни: тверда, м’яка, мішана).
11. Синтаксична роль в реченні.

Зразок розбору.

Письменники та вчені збагатили скарбницю світової культури й науки.

Письменники – імен., почат. ф. – письменник, хто?, іст., заг. наз., чол., мн., Н.в.,  ІІ відм., тв. гр., підм.

Скарбницю -  імен., почат.ф. – скарбниця, що?, неіст., заг наз., жін., одн., Зн.в., І відм., м’яка гр., додат.