Твір-опис
У такому творі описуються ознаки, властивості, якості особи, предмета або явища:
– опис предмета за власними спостереженнями;
– опис предмета за картиною;
– опис тварини;
– опис приміщення;
– опис природи;
– опис зовнішності людини за власним спостереженням або за картиною;
– опис процесу праці;
– опис місцевості;
– опис пам’ятки історії та культури.
Наприклад:
Барви осіннього лісу
(твір-опис на основі особистих вражень)
Початок осені завжди чарівний. Повітря стає прозорим, а все навкруги виграє яскравими кольорами.
Невеличкий ліс теж золотиться, багряніє, палає і з кожним ранком заливається все блискучішим вогнем. А після дощику з кущів вилазять гриби… кумедні, товсті. На старих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. Розсипалися по галявинах червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, запашні рижики. Особливо поважними здаються серед них товсті гриби під червоною шапкою з білими крапочками – мухомори. Намистинками розсипалися по кущах різнокольорові ягідки. Барви лісу доповнює і волохатий зеленувато-сірий мох на деревах. Пахне грибами, чебрецем, дощем і ще чимось дивним, приємним. Пишається проти сонця ліс, пломеніють осінні вогневі барви. А разом з лісом пишається й осінь тим, що створила таку красу.
«Жінка в білому»
(твір-опис за картиною)
Великий художник XX ст. Пабло Пікассо пройшов величезний творчий шлях. Його першим наставником у мистецтві був батько, вчитель малювання й майстер декоративних розписів. Пікассо почав малювати рано, у чотирнадцять років.
У 1900 р. Пабло Пікассо приїздить до Парижа. Тут склався його власний стиль.
Картину «Жінка в білому» Пабло Пікассо написав в середині десятих років XX ст., коли після тривалого захоплення кубізмом знову звернувся до фігуративного живопису.
На цьому полотні Пікассо зобразив свою дружину, російську балерину Ольгу Хохлову, в образі давньої гречанки.
Обличчя жінки освітлене. Погляд великих очей замислений, серйозний. Довге хвилясте волосся зібране в пучок, кінці якого спущені на плечі. Жінка в білому вбранні наче на хвилинку присіла відпочити від буденщини, на що вказують складені руки, спокійна постать.
Небагатьма фарбами майстер пензля зумів передати чарівність і одухотвореність жінки. Символічним, мабуть, є й обрання білого одягу, який носили жителі Давньої Греції. Цим художник хоче підкреслити нерозривність зв’язку поколінь і віковічної жіночої краси.
Картини Пабло Пікассо вражають не тільки поєднанням гротеску із сарказмом, гордого жебрацтва й ницості багатства, а й глибоким ліризмом, духом античної гармонії й спокою.
Білка – моя улюблена тварина
(твір-опис)
На околицях мого міста багато лісів. У самому місті є великі красиві парки й сквери. Дуже часто там можна побачити білочок.
Восени ми з мамою гуляли в ботанічному саду. «Дивись, яка краса!» раптом зупинила мене мама. Тонкими гілочками біля самої верхівки великого дерева стрімко пересувалася білка.
…Я затамував подих. Білочка була зовсім близько. Сіла на задні лапки, а у передніх затисла знайдений горішок. Вона була дуже пухнаста, руда, а хвостик трохи світліший, сіруватий. На вухах шерсть китичками. Великими темними очима білочка дивилась просто на мене. Мить -і вона стрілою промчала стовбуром дуба, знову опинилась на самому вершечку.
Твір – опис процесу праці
(за власними спостереженнями)
Одного разу, років зо два тому, я зайшов на роботу до мого татка. Саме того дня йому потрібно було зайти до друкарні, що розташувалась неподалік. Я, зрозуміло, напросився піти з батьком. Побачивши друкарське устаткування, я закляк на місці. Те, що я побачив…
Різальний механізм аж постогнував від напруги. Лезо велетенського ножа періодично падало з гільйотинною жорстокістю на стоси паперу. Вж-ж-ж – хрусь! Дві пари вправних рук, вирівнюючи наступну порцію паперу, на мить завмирають, а потім одна з робітниць піднімає лезо, інша кладе під нього папір і знову: вж-ж-ж – хрусь!
Старенька друкувальна машина рівномірно, монотонно постукує в кутку кімнати: клау-клау-клау-клау. Ніхто не метушиться, не бігає, всі зосереджені, серйозні.
А ось газетна автоматична установка (ГАУ) з шаленою швидкістю друкує газети. Вони сходять з конвеєра і наповнюють цех неповторним запахом друкарської фарби. Робітники не звертають на мене уваги, а я зачаровано спостерігаю за їхніми впевненими рухами.
Мені здається, що більш цікавої екскурсії в мене не було ніколи.
Будова тексту-опису
Науковий стиль
1. Назва предмета або явища.
2. Ознаки предмета або явища (технічні, біологічні, історичні або інші характеристики) .
3. Сфера використання, спосіб застосування (наприклад, в описі приладів), ступінь корисності для людини (наприклад, в описі гірських порід).
Художній стиль
1. Загальне враження від предмета або явища.
2. Ознаки предмета або явища (використовуються художні засоби).
3. Естетична оцінка предмета або явища.
Нарис
Нарис – різновид твору-опису, в якому зображено дійсні факти, події і конкретних людей. Найчастіше нариси присвячуються відтворенню сучасних подій або зображенню людей, яких особисто знає автор.
Тематика нарисів
– суспільно-політична;
– побутова;
– історична;
– психологічна.
Вирізняють два основні рівновиди нарису:
художній (зображення осіб і подій, що досягається за допомогою домислу) та
науковий (праця з певної проблеми, здебільшого гуманітарного характеру, до якої входять дослідження з ряду взаємопов’язаних питань).
Особливості твору-нарису
1. Невеликий за обсягом.
2. Немає чіткої, завершеної фабули.
3. Нарис створюється в художньо-публіцистичному стилі.
4. Головна мета нарису полягає в тому, «щоб демонструвати й пояснювати якісь особливо важливі або нові, раніше невідомі факти».
5. Виклад наукових фактів або суспільних явищ базується на основі розгортання сюжету, в якому діють люди (введення героїв у розповідь надає твору відтінку художності).
6. Використання художніх засобів.
Готуємося до написання твору-опису
1. Спробуйте переконати читача в тому, що предмет або явище, про які ви пишете, дійсно цікаві, що ви добре їх знаєте, любите і дуже бажаєте, щоб і інші про них дізналися або полюбили їх.
2. Уважно спостерігайте за об’єктом свого майбутнього твору. Визначте основну думку опису.
3. Попрацюйте над образністю мови вашого твору.
4. Складіть план твору. Дайте йому назву.
5. Складіть твір-опис за власними спостереженнями.
Наприклад.
Наші духовні провідники
(твір-нарис)
Кожен з нас шукає свій ідеал. Це може бути людина, твір мистецтва, витвір художнього слова, літературний герой. Обраний ідеал стає провідником і особливо тоді, коли він духовно багата людина.
Для мене ідеалом є київський князь Володимир Мономах, який сів на великокняжий стіл 1113 року. Його дії як князя були спрямовані на зміцнення Київської Русі: він зумів об’єднати навколо Києва близько трьох чвертей усіх руських земель і припинити на деякий час їхній феодальний розпад; уславився як оборонець Русі від половецьких нападів. Його визнавали Візантія, Західна Європа. Мономах зумів помножити вагу Київської Русі на міжнародній арені.
Але народ України знає князя не лише як державного діяча, а й як талановитого письменника, який у своєму невеликому творі «Повчання» розповів про найважливіші моменти свого життя і своєї доби, виявив неабияку начитаність. За жанром це твір – повчання дітям. Цей жанр був досить поширений у середньовічній літературі. За зразки Володимир міг мати повчання Соломона синові з «Притч Соломона», заповіді дванадцяти патріархів, англосаксонські «Батьківські повчання» та ін.
Однак за своїм змістом, ідеями, структурою «Повчання» Володира Мономаха, як на мою думку, є самостійним оригінальним витвором князя.
Вступна частина твору насичена виписками з богослужебних книг, якими автор передає бентежний стан своєї душі. Він прагне уславити Бога, показати, що божої ласки можна домогтися трьома добрими справами: покаянням, сльозами й милостинею.
Мою увагу привернула та частина «Повчання», де князь малює ідеальний образ правителя, перелічує його обов’язки перед своїми підданими, перед самим собою. Він повчає дітей не забувати убогих, не дозволяти сильним знущатися зі слабших, не вбивати, дотримуватись клятви, стерегтися гордощів, не збирати скарбів, поважати старших і молодших, не лінуватися, остерігатися брехні, пияцтва, розпусти. Ці повчання можна назвати Кодексом духовності. Істини, закладені в ньому, є актуальними і сьогодні.
Особливу увагу Володимир звертає на обов’язки князя як керівника держави, князя-воїна. Інтереси Русі, держави, народу він ставить вище за особисті.
Цю частину «Повчання» можна назвати дидактичною, оскільки в ній закладені основи добропорядності, доброзичливості, тобто тих людських чеснот, які можна об’єднати поняттям «духовність».
Свої настанови дітям Мономах підкріплює прикладами з власного життя. Коли на нього пішов війною Олег, Володимир добровільно
віддав йому Чернігівську землю, щоб тільки припинити усобиці. Його життя минуло в походах проти половців і в труді, і цей факт є також показовим для керівників сучасної України.
Я високо ціную внесок Володимира Мономаха в розвиток і зміцнення своєї держави. Він справді був великим патріотом, дбав про Русь, державу, а тому й народ допомагав своєму князю у скрутні хвилини. Князівська ж любов до народу межувала з почуттям обов’язку. Дії князя вчать мужності, сміливості, порядності. За це йому честь і слава.
Дай Боже, щоб кожна країна якомога швидше поповнилася людьми, які не забували б, що в їхніх жилах тече народна кров.
«УСІ МИ – ТІЛЬКИ УЧНІ Й ВЧИТЕЛІ…»
(Улюбленій вчительці присвячується)
Коли в повітрі лунає слово «вчитель», мимоволі уявляєш собі жінку, волосся якої злегка помережане срібними павутинками, а в руках – букетик жовтих нарцисів. Вона поспішає до школи й нагадує весну. Така ж юна, така ж усміхнена, така ж рада життю. І то дарма, що за плечима роки…
Кажуть, що доля вчителя – одна з найважчих. І воно дійсно так.. Адже, щоб ним стати, слід перш за все мати велике серце та безмежну любов до дітей.
Євгена Нарцисівна Пужанівська – тому приклад. Будучи вчителем від Бога, вона є ще й прекрасним поетом і просто хорошою людиною. Любить життя у всіх його проявах, особливо цей мотив звучить у її вірші “Ти пробач”. За фахом Євгена Нарцисівна – філолог, тому і працює вчителем української мови та літератури в Малієвецькій ЗОШ. Її оточує сила-силенна друзів, для багатьох вона – мудрий порадник.
Її урок нагадує казку. Ніяких особливих рис, ніяких методичних «незрозумілиць». Все надзвичайно просто, легко і в ритм. Це душа, яка відкриває перед тобою світ. Коли з уст вчительки звучать слова, до прикладу, про Довженка, ти уявляєш, як хлюпоче водами Десна, ота, що зачарована, а коли хоч словечко промовить про Олеся Гончара, - вві сні до тебе приходить його грізний собор.
Школярі дуже люблять свою вчительку. Інтер'єр її класу, в якому проходять заняття надзвичайно сприяє творчому процесу, обговоренню літературних творів. А там, в куточку, що біля вікна, за яким ледь чутно шумить берізка, до тебе приходить натхнення. Фіолетова тюль кидає легкий відтінок на парти, що стоять по дві вкупі і, здається, що скрізь розлився фіалковий цвіт. Справжній подих весни, з яким перегукується й ім'я вчительки.
Погляд Євгени Нарцисівни – проникливий і щирий, а очі, мов небо, такі ж бездонні та глибокі. Голос тихий, інколи розбавлений глухим, ледь чутним кашлем. Коли вона диктує диктант, тобі зовсім не хочеться, щоб він закінчувався. Навіть зараз в пам'яті зринають звуки того голосу: “Заплітає клен у свою чуприну золотаве листя...”
У себе вдома вона бабуся Женя, а для учнів – дорога Нарцисівна. З багатьма своїми випускниками вона і досі листується, а вони – не забувають найкращої вчительки.
...Педагоги, немов святі. Даючи путівки в життя, вони моляться за наші долі.
|